Невидимка

5.Ведіння, що насторожує

Розмова між Рейчел та Ксав'є закінчила на досить серйозній ноті, бо їхня домовленість була досить небезпечною.

Як тільки пролунав дзвінок, що вказував не лише на закінчення уроку, а й усього навчального дня, Рейчел чи не першою покинула аудиторію та попрямувала до своєї кімнати, де збиралася провести увесь час, аж до пізньої години.

- Отже, ти як зазвичай повертаєшся до Офелія-Хол, чекаєш восьмої години вечора та надсилаєш мені повідомлення.
- Навіщо?
- Що "навіщо"?
- Навіщо повідомлення?
- А, ти про це... Це аби я знав, що час виходити на двір, щоб зустріти тебе, бо ти, напевно, не знаєш де хлопчачий корпус.
- Добре, я зрозуміла, далі що?
- Я введу тебе у транс, дізнаюся усе, що тобі треба й виведу. Наче нічого складного.
- Впевнений, що тобі це буде під силу?
- Звичайно. Так, практики давно не було, проте руки все пам'ятають, це головне.
- А якщо щось піде не так?
- Ти не ізгой, тому серйозних наслідків не повинно бути. - Ксав'є знадобилося декілька хвилин, аби зрозуміти, що він сказав щось зайве, проте будь-яке пояснення вже було непотрібним.
- Якщо ти не впевнений у своїх силах... - почала Браун. - Ти можеш відмовитися від цієї ідеї, я не ображуся.
- Знаю, але не хочу. Обіцянки не скасовують!
- Саме тому я їх і не даю...

Коли ти перебуваєш у занепокоєному стані, час йде дуже швидко, тому що ти концентруєш усі свої думки та увагу на тому, що тебе турбує і абсолютно не реагуєш на все інше.
В мене була така думка, щоб в останню мить написати Ксав'є про відбій нашої невеличкої місії, проте руки відмовлялися підійматися, тому мені не лишалося нічого іншого, крім як із занепокоєнням чекати потрібного часу.

Рівно о пів на восьму, коли сонця вже давно не було видно, на телефон Браун прийшло повідомлення, яке вона одразу ж кинулася дивитися.

Ксав'є Торп

Привіт знову. Роуен вже пішов, повернеться пізно, то ж ти можеш прийти раніше.

Добре, вже виходжу.
*Користувач вподобав(-ла) повідомлення

Шлях займав лише декілька хвилин і за цей час Рейчел встигла зі сто разів звинуватити себе у абсурдності цієї ідеї. Ще не так давно дівчина могла присягнутися, що ніколи не повірить у якісь надзвичайні здібності, та навіть й подумати не могла, що настане час, коли хтось випробує їх на ній.