You are a light in a dark time |18+

5 частина

   Можна зайти? — посміхаючись спитала дівчина, відкриваючи двері.
– Звісно, заходь. — сказала я  роздивляючи її. Каштанове волосся гарно спадало на її плечі, насичено зелені очі привітно дивились на мене. Я нахмурилась пильніше оглядаючи її, вона не була схожа на матір, лише віддалено нагадувала батька.

– Я Джемма, приємно познайомитись. — сідаючи на ліжко промовила та.
– Карлотта, взаємно. — відповідаю я та розумію що ми двоє не знаємо що говорити. То вирішую перервати мовчанку.
– Тобі ж сімнадцять? — питаю я перше що приходить в голову.

– Так, Лілі говорила, що ми з тобою однолітки. — сказала та роздивляючись моє волосся. — Це твій рідний колір волосся, чи ти його фарбуєш? — запитала вона, але вже дивлячись мені в очі.

– Ні, я його не фарбую, воно мені передалось від моєї мами. Вона з Шотландії. — відповіла на її питання з посмішкою. — Зачекай, ти сказала Лілі? Ви батьків на ім'я називаєте? — в нерозумінні спитала я.

– Та ні, просто вона нам з Массімо мачуха. Наша мама загинула коли народжувала мене. Мене врятували, але вона втратила занадто багато крові.–  перевевши погляд у вікно звідки було видно сідаюче сонце та небо у помаранчево-рожевих відтінках та спокійно відповідає вона.– Я її й не знала та мені легше про це розповідати, але для Массімо ця тема до цих пір болюча. Він її не дуже любить, адже вона намагалась замінити нам матір, я до неї відношусь нейтрально, мені навіть здається що він одразу її незлюбив. 
Батько на ній одружився п’ятнадцять років тому, коли мені було два роки, то я навіть не пам’ятаю як вона з’явилась у нашому житті, але я й сама не можу ставитись до неї як до мами. Хоча навіть не знаю чому.–  розповідала вона мені  все дивлячись у вікно, але як тільки замовкла, то перевела погляд на мене. 
Я сиділа у ступорі, сиділа та дивилась на неї з збентеженням та співчуванням у очах.
– Співчуваю. Массімо - це той хлопець, що зайшов з тобою на кухню?– спитала я пробуючи перевести тему.– А та дівчинка, то його донька?– спитала та дивуюсь чому мене це цікавить. Вона починає сміятись як не в себе. Я з серйозним обличчям дивлюсь на неї та не розумію чому вона сміється . От вічно над мною сміються, коли я вирішую побути серйозною. 

– Ти розсмішила мене, давно я так не сміялась.– припинивши сміятись сказала вона. – Діти? У Массімо?Він з дітей переносить лише Адель. То наша зведена сестра.– промовила вона весело дивлячись на мене. Вот все й складається по поличкам.
– Адель дуже мила.– промовила я виходячи з збентеження.
–Дуже, особливо коли починає влаштовувати істерики.Та….– невстигає договорити та, як у кімнату вривається дівчинка.

– Можна я тут з вами посиджу, а то Массімо не відчиняє двері.– тихеньким голосочком промовила Адель дивлячись на сестру.
– А ти чого не спиш, малеча? Гаразд, ходи до мене.– промовила Джемма.     – Ти ж не проти якщо ми побудемо трішки з тобою?
– Я не протии, всерівно мені було би тут самій сумно. Привітик, я Карлотта, можна просто Лотта. А ти Адель?.– спитала дивлячись на малечу та бачу як вона починає соромитись.
– Так..– сказала вона і почала роздивлятись мене.– У тебе дуже гарне волосся, я такого ще не бачила.– сказала дівчинка все прижимаючись до сестри та продовжувала соромитись.
– У тебе теж дуже гарне волосся та дуже гарного кольору і очі дуже гарні.– промовила я посміхаючись.
– У мене такі самі очі та волосся як у Джемми і Массімо.– вже майже не соромлячись промовила Адель та позіхнула. Вона сперлась на Джемму та почала крути в руках її волосся.
Массімо Моретті :
Після вечері я  на диво залишився у гарному настрої. Дякуючи Адель. Це єдина дитина яка не дратує мене настільки, що я би був готовий її вбити. Я на останок зайшов до батька в кабінет, щоб обговорити справи які на його думку мені портібно знати. От я вийшов з кабінета та вже роздратований і йду коридором до сход, але чую дівочі голоси, які розмовляють майже пошепки. Коли тихо підійшов до дверей, які були привідчинені, то як виявилась кімната Карлотти. Вона розмовляла з Джеммою, вони сидячи на ліжку, сміялись над чимось, а на руках у сестри я побачив Адель,  яка міцно спала в обіймах сестри. 

Перевівши погляд на Карлотту, я на секунду загубив розсуд. Вона була вкрита ковдрою, її голова була розслаблено нахилена в ліву сторону, на її обличчі сяяла щира посмішка так вона виглядала ще красивішою. Її руде волосся покривало її тендітні плечі, очі були пастельно зелені, шкіра була білою, наче вона ніколи не бачила сонця. Я не розумію, що вона зі мною робить, таке відчуття, що вона відьма.  Весь вечір вона була в моїх думках. Так, треба розслабитись. Ох, відчуваю, що з нею легко не буде.
Тихо віходжу від кімнати, доходячи до сходинок та набираю Дієго.
–Ало, зустрінемось через п'ятнадцять хвилин у клубі  Blek Blood.
– Гараз.– сказав він та повісив трубку.

Йшовши повз вітальню де була Лілі, переконавшись що вона не помітила мене, швидко пройшов її я відправився на вихід. У мене ніколи не було до неї гарних відносин. Я навіть до цього часу не розумію чому вона викликає у мене негативні емоції. Дійшовши до виходу подивився в дзеркало, яке висіло біля дверей. Побачив там хлопця в строгому костюмі та білій сорочці.  Відвернувся та швидко відчинив двері та пішов до машини. Сівши до неї я ще хвилину обдумував все, що сього було. Потім завів автівку та схопив шкіряне кермо і поїхав на місця зустрічі