You are a light in a dark time |18+

20 частина

– Моя голова.– сказала Іза сидячи за столом тримаючись за голову. Я сиділа спершись спиною на спинку стільця. Моя голова не так сильно гуділа, як я думала, але все ж було не комфортно. Кавова машина видала прионизливий та противний звук, який означав, що моє есперсо було готовим. Я повільно встала та взяла склянку терпкої кави. Її терпкість була на лінії відрази, але в одночас порятунком.

– Сьогодні нічого немає на сніданок?– спитав Массімо, який потягуючись зайшов на кухню.
– У нашого кухаря похмілля, так що сьогодні нам нічого не світить.– промовив Джо знадто голосно. Через що у мене в голові почало гудіти.
– Тихіше ти!– прошептала Ізабель, яка міцніще взялась за голову.
– А що таке? Головка болить?– з насміхом сказав Массімо. – Наступний раз менше пити будеш.
– Не нуди.– хрипло сказала я. Той розвернувся до мене та роздивлявся пронизливим поглядом.

– Ти вмієш готувати? – запитався в мене Дієго. На що я лише невпевнено кивнула, знаючи до чого він веде.
– От і чудово!– крикнув той, від чого Іза здригнулась та пробурмотіла щось собі під носа.
– Шо чудово? Я нічого готувати не буду.– грубо сказала я, але за мить очі хлопців стали наче у кота в мультфільмі  «Шрек». –Нуу, ладно.– закотивши очі сказала.

Під розмови друзів, я стояла та різла шинку на невеличкі кубики, як біля мого вуха зупинилось тепле дихання.
–Ну що робиш?‐ хрипким голосом сказав Массімо мені біля вуха. – Ми так і не поговорили, що в тебе сталось?– занепокоєним голосом сказав той. Проігноривши його, я скинула шинку в миску до подрібленої зелені. Після чого, розвернувшись до нього, я натикнулась на широкі груди.

Піднявши голову трішки вище, мій погляд спрямувався у зелені очі. На хвилину загубившись у них, я взяла себе в руки.
– Краще дістань яйця з холодильника та вибий їх у миску.– спокійно сказала я відходячи від нього до раковини і прийнялась мити забруднений мною посуд. 

Боковим зором, я бачила, як він дістав лоток та невміло, майже незграбно почав вибивати їх у посудину
                
                      *********

– Так, що в тебе сталось?– занепокоєно запитала подруга, яка сиділа поряд на кріслі. – Останні дні ти сама не своя.

Я повернула голову в бік та подивилась на хлопців, які жартливо сварились під час гри на приставці. Мій погляд зустрівся з очима Массімо, але той не затримуючи його, перевів свою увагу назад до екрану. Всередині я відчувала, що він намагається прислухатись до нашої розмови, йому було цікаво почути віповідь, на задане Ізою запитання. На моє плече лягла м'яка долоня, після того як мій погляд повернувся до Ізи. Її очі бажали задати безліч запитань, але вуста не промовили жодного. Я не мала ніякого бажання зараз про це говорити, так що була дуже рада, що вона не далвила на мене.

– Все гаразд, згодом розповім.– сказала я та раптом підскочила, коли на телевізорі замість гри ввімкнулась сирена. Я з нерозумінням подивилась на Ізу та перевела погляд на занепокоївшихся хлопців.

Массімо Моретті:

Гра різко перервалась, повертаючи нас до реального світу, на екрані телевізора висвітились всі зображеня з камер відео спостереження, які стояли по всьому периметру будинку. За секунду з телефонів почала лунати сирена, яка означало, що систему сигналізації було порушено та до будинку вірвались непрохані гості.

– Іза проведи Карлотту задньою частиною до безпечного місця.– тихо сказав я, дістаючи «Беретту» з кобури. Боковим зором я помітив, що хлопці роблять теж саме. Іза зняла з запобіжника пістолет та схопивши рудоволосу за лікоть обережно та оцінюючи ситуацію, повела її до потаємної кімнати на горищі.

Через мить ми почули пронизливий крик Карлотти. Пострім оглушив мене в туж секунду. І глухий звук заполонив собою будинок.  Ми, не втрачаючи ні хвилини,  побігли на звук. Як до дверей підходять два кримезні чоловіки. Один тримав Карлотту з ножем біля її тендітної шиї, її щока почервоніла, а з нижньої губи текла тонка струйка крові. Другий чоловік приволок Ізабель за її довге, чорне волосся, його сорочка вже просочилась червоним кольорм в районі плеча. Дівчину опустили на пілогу та ми помітили, що вона непритомна.

– От ми й зустрілись знову.
– Романо настільки трусливий, щоб відравити свого молодшого брата замість себе?– з небезпечною посмішкою відповів я. – Джозеф, що на цей раз йому від мене потрібно?

– Охх, нічого особливого, але в тебе є те, що йому потрібно.– сказав той з зухвалою посмішкою та огидним поглядом на Карлотту.

Руки зжались у кулаки, але холодний розум не давав мені робити необдуманих рішень, бо це могло коштувати дівчині життя.

– Зброю на підлогу!– сказав другий чоловік, якого я не знав. Після невиконаного наказу, Джозеф синьніше притис ніх до шиї, ал еще не достатньо, щоб завдати шкоди. – Хутко!– прогимів той.

Ми опустили зрою на підлогу та я зустрівся з поглядом відьмочки, вона дивилась на мене з холодом та наче готовилась до чогось.