You are a light in a dark time |18+

7 частина

–  Ще й таку гарненьку. — сказав другий хлопець, який сів біля мене. Відколи я стала такою розсіяною? Я завжди дуже уважна та помічаю кожен рух коло себе. А тут навіть не помітила як до мене підійшли. Дивно, схоже мій організм досі відходить від стресу.
– Остін, Джо навіщо так лякати. — злякано промовила Ізабель.
– Чого ти панікуєш? Краще пристав нам свою подружку. — з посмішкою сказав хлопець, який сів біля мене та поклав свою руку на спинку стільчика на якому я сиділа. Я була збентежена ситуацією. Але за мить прийшла в себе.
– Що тут взагалі коїться?А то я ніяк не можу зрозуміти. — все ще збентежено сказала я дивлячись на нову знайому.
–  Вибач, що так вийшло. Це мої друзі. Це Остін. — показала вона на блондина який сидів біля неї. Він був досить симпатичний. Остін з посмішкою кивнув мені. – А це Джордан — сказала Іза показуючи на хлопця, що сидів біля мене. Я мимо волі оглянула його. Русяве волосся так йшло йому…
– Приємно познайомитись, красуне. — сказав Джордан з приємною посмішкою, оглядаючи мене. 
                         *********
Йду додому після чудової прогулянки з моїми новими друзями. Я досить добре здружилась з хлопцями та й з Ізабеллою у нас досить багато спільних тем. Наприклад те, що ми двоє обожнюємо детективи та блокбастери. Шкода, що хлопцям потрібно було йти та вони посиділи з нами зовсім трохи. Проходжу повз незчисленну кількість будинків і нарешті підходжу до мого тимчасового житла та помічаю три машини, яких не було коли я виходила. Не взявши це до уваги пройшла по бруківці до будинку. Проходячи повз доріжку з неймовірно гарних троянд, я помітила там нові квіти білого кольору. Підійшовши до дверей, я взялась за ручку та потягнула її до низу. Дивно, що вони не зачиняють дверей коли хтось є в домі. Я пройшла до будинку та пройшла повз кухню та ще якусь кімнату, обігнувши поворот до вітальні, я помітила там Массімо, який сидів спиною до мене та Остіна з Джорданом і одного  незнайомого для мене хлопця. Я була здивована побачивши тут нових знайомих. Та й от  чому вони зовсім трішки посиділи з нами. Вони всі були вдіті у ділові костюми, але їхні піджаки висіли на спинці одного з крісел. Я спробувала хутко пройти повз них, але, на жаль, непомітною пройти не вийшло. Остін та Джордан здивовано дивились на мене, а незнайомець почав щось до них говорити.
– Чого ви? — сказав він та обернувся назад, і побачив мене. – Стояти!- злісно сказав він. Я зупинилась, але не повернулась. – Я не до стіни звертаюсь. — хрипло проговорив він. Продовжуючи дивиться на мене. Я повернулась обличчям до нього та подивилась йому в очі, але мовчала. Нашу мовчанку перерв голос хлопця.
– Массімо, чому ти не розповідав, що у тебе з’явилась така симпатична подружка. — сказав незнайомий хлопець, мимо волі я повернула голову до нього. Це був брюнет з темно коричневими очима. Його сорочка була розстібнута на верхні два ґудзики. Швидко пробігшись очима на решту хлопців, я впевнено могла сказати, що вони виглядали наче вийшли з журнальної обложки. На столі я помітила пляшку дорогого алкоголю. На цьому моменті я зрозуміла, що мені потрібно вшиватись звідси як можна швидше. 
– Піднімайся у свою кімнату та не виходь з неї до вечері. — сухо сказав мені Массімо. Я здивовано підняла брови. Підійшла до нього, нахилилась біля його голови та прошептала на вухо.
– Я буду робити так, як вважаю за потрібним. — тихо прошептала йому в відповідь та розвернулась та пішла геть звідти. 

Та коли я вже зайшла за стіну, я почула як у вітальні почалась активна розмова. Я була сильно збентежена побачивши там нових друзів. Ще секунду постоявши біля стіни я маже бігом підійшла до сходин. Швидко здійнялась по ним, забігла у свою кімнату. Зачинивши двері, я спиною притислась до них. Голосно видихнула намагаючись заспокоїтись. У середині наростала паніка. Чому вони мене так злякали? Щось тут не так. Потрібно розслабитись. Так, розслабитись. Піду прийму душ та ляжу відпочити.

  Массімо Моретті:
Карлотта вже вийшла з вітальні, але я досі був злий її виходкою. Нарешті заспокоївшись, я подивився на хлопців. Остін та Джордан були збентежені, а Дієго по черзі  переводив свій нахмурений погляд нас.
– Що сталось? Массімо? — спитав Дієго. – Це та відьма?
Остін з Джорданом дивно переглянулись.
– Так, то вона. — роздратовано проговорив я. – Хлопці ви її знаєте? — перевів погляд на двох хлопців які підозріло тихо сиділи навпроти мене.
– Так, саме сьогодні познайомились. Іза з нею познайомилась, а ми якраз мали зустрітись. Тоді вона була досить милою, хоча прямолінійною, але зараз більше схожа на стерву. — швидко проговорив Джордан.
– О, до речі, Ізабель вже знайшла деяку інформацію про неї. — сказав Остін. – Вона виявилась досить цікавою.