You are a light in a dark time |18+

8 частина

Останні п'ять днів я провела у своїй кімнаті. Мало з ким спілкувалась, лише з Джеммою, яка спробувала принести мені їжі, але їсти мені не хотілось. Хотілось лише додому, як на зло, Санто не брав трубку, а Кріс був зайняти вступними екзаменами. Так що, навіть він не покращить мій поганий настрій своїми дурними жартами. Через декілька днів почнеться навчальний рік. Мій перший день у новій школі, новими людьми. Це так дивно та страшно. Я не дуже любила виділятись, але з моїм характером це давалось майже нереальним. Цілий ранок дивлячись у вікно, я лежала на ліжку обдумуючи як може пройти мій перший день у школі. Ближче до обіду, я почула як двері відчиняються. Обернувши голову я побачила Ізабель.
– Привіт, можна зайти? — з радісною посмішкою промовила дівчина. Я сіла на ліжку та спробувала привести до ладу своє неслухняне волосся.
– Привіт, звісно заходь — промовила я з натягнутою посмішкою.
– Дивись у мене для тебе пропозиція, від якої ти просто не можеш відмовитись. Ми сьогодні підемо по магазинах по одяг. Тобі потрібно бомбезно виглядати в перший день. — говорила дівчина сідаючи поруч. – Йди збирайся, я тебе зачекаю тут. Відмови не приймаються.- закінчила вона та дивилась на мене.

Я була збентежена такою наполегливістю, але сперечатися мені не хотілось, так що робити нічого.
  – Окей, але з тебе кава— сказала я піднімаючись з ліжка. – Хоть щось за свої страждання. — промовила я заходячи до ванни у своїй кімнаті
                       *********
Я сиджу та дивлюсь на свою каву поки Ізабель відійшла поговорити з кимось телефоную. Переводжу погляд на брендовані пакети з одягом, який Ізабель допомогла мені вибрати. Ця прогулянка допомогла мені трішки відволіктись від сумних думок. Поки я продовжувала думати про все на світі, я відчула на собі прицільний погляд. Перевівши очі в сторону, я помітила, що подруга дивно дивиться на мене, але як тільки я перевела на неї  свій погляд, вона в мить відвернула від мене голову. Дивно, може мені привиділось? Запитально подивившись на неї, але в ту ж секунду мені стало байдуже. Я відпила трішки кави, насолоджуючись його неперевершеним смаком-солоної карамелі. Боковим зором я побачила, що до Ізи підійшов незнайомий хлопець. Я його впізнала, то був хлопець який сидів у вітальні в той день, але я його не знаю. Вони почали сперечатись про щось, але було видно, що подруга вигравала цю суперечку.
   
Ізабель: 
– Ти хоч розумієш, що  вона не так проста, як здається? — тихо прошипіла я до Дієго. — Її сім’я займається постачанням наркотиків по всьому світу! — Очі хлопця стали круглими наче монети.
– Чому ти не надіслала це босу? Якого біса ти цього раніше не сказала, ти хоч розумієш який Массімо буде злий? — спитав розлючено спитав той. Намагаючись заспокоїтись відвів погляд у сторону.
– Чомусь мені здається, що вона нічого про це не знає. — прошепотіла я. Відчувши на собі погляд, я зрозуміла, що Карлотта дивиться на нас. – Заспокойся, сьогодні у нас має бути нарада, там і все розкажу. Я сама сьогодні про це дізналась. Вона не дурна, але зараз вона пригнічена та засмучена і її можна буде потрохи розпитувати. Але, на жаль,  у мене сьогодні нічого не вийшло. — проговорила швидко я розуміючи, що це не рятує мене перед злістю Массімо.
    
  Карлотта Беретті:
Я все сиділа за столом дивлячись на кружку з під випитої кави. Та чекала подружку, яка на диво за хвилину обнявшись попрощалась з хлопцем. От вона почала йти до мене. Побачивши, що я дивлюсь на неї, вона посміхнулась мені. Дівчина швидко підійшла та сіла навпроти мене.
– Вибач, були невідкладні справи. — сказала та коли відкриваючи пляшку з солодким газованим напоєм. Та нервово посміхнулась мені.
– Та нічого. Хто той хлопець? — напряму спитала я, дивлячись їй прямо в очі.
– Ти про Дієго? Він мій брат. — відповіла Іза з посмішкою. Тепер я знаю як його звати. Але навіщо мені це?