You are a light in a dark time |18+

35 частина

Дівчина сиділа на ліжкові, опустивши голову на руки, які склала на коліна.

— Мені страшно. Це моя провина — раптом почала бурмотіти собі під ніс Лотта. — Я винна в тому, що він загинув, це моя провина.

— Шшш, все владнається, ми пройдемо це разом, я з тобою, ти не одна.— шепотом сказав я погладжуючи щоку дівчини долонею. По трохи та почала заспокоюватись та зрештою заснула.
За годину батьки нарешті дібрались до пологового будинку в якому ми знаходились.

За дверима почулись гучні та швидкі кроки після яких двері в палату різко відчинились.

— Тихіше, вона лише заснула.— тихо сказав я, сидячи на кріслі коло лікарняного ліжка. Я навіть не глянув на відвідувачів, але почувши тихий зойк мами Карлотти, тут же напружився. Я знав до чого зараз доведе їхня розмова. І взагалі не мав настрою на це.

— Нічого страшного, в літаку поспить,—голосніше, ніж потрібно сказала  жінка. Я стиснув кулаки.

—Мамо,—шепотом промовив Кріс. Він, здається єдиний хто розумів стан всієї ситуації. Карлотта недавно заснула. Її ввели дозу снодійного, яке підкосило б мене.

—Не треба мене стримувати! Нам потрібно негайно забрати її звідси!
Міс Беретті ступила до лікарняного ліжка. Я миттю зреагував і підняв свій розлючений погляд. Вона не реагувала і протягнула руку до голови Відьмочки.

Злість всередині мене сполохнула з такою силою, що, схопивши тонке зап'ястя мами Лотти, на секунду запереживав аби не зламати його.
Вона здавлено видихнула і на секунду в її очах запанував страх. Та він так само швидко розсіявся і на зміну прийшла ненависть. Карлотта так схожа на неї в характері.

— Не потрібно цього робити, вона й так важко переживає втрату дитини.- злим шепотом прошипів я, самому не вірячи своїм же словам.
Жінка в мить зблідла та перелякано подивилась на свого чоловіка, що лише сумно кивнув. Він поглядав на мої пальці навкруги зап'ястя її дружини, але нічого не робив.

— Вийдіть з палати. Потім. У всіх шок і мене пальці скобочуть вбити тих, хто заподіяв їй шкоди. Але це вже зроблено, міс. Я їх хочу во зродити і розрізати по шматках знову. Та, на жаль, смерть не підвладна нікому.

Міс Беретті вирвала свою руку, коли я послабив захват. Потерла іншою рукою поранене місце і розвернулася.
Пробігши попри чоловіка та вилетіла з палати і я почув здавлений схлип.
Зі біллю в душі та важким тягарем опустився назад на крісло. Мої локті втиснулися в стегна, а голова просто впала в долоні. Двері знов стукнули і запала тиша.