Дихай для Мене

Розділ 18

Айві

Раніше ми часто влаштовували сімейні вечері з батьками і бабусею. Але потім мами не стало і все припинилося. Безтурботність та легкість пішла з нашого життя так стрімко і болісно швидко, що важко було не пошкодитися об осколки щасливого минулого.

І ось зараз, слухаючи історії з молодості Марії, я вперше за останній час відчула давно забуте тепло в серці. Ця жінка вражає своєю шаленою енергетикою, змусивши забути про найтемніші куточки в твоєму житті. І я справді рада, що хоча б на кілька годин можу знову відчути атмосферу домашнього затишку.

– А потім він стає на коліно переді мною посеред лікарняного коридору, – заливається гучним реготом Марія. – А я дивлюся на нього, як на божевільного і кажу: «Роберте, твоя дружина лежить у сусідній палаті з апендицитом».

Не можу стримати сміх, що виривається з грудей, коли жінка в барвах описує її першого чоловіка. Так, цей Роберт – її колишній чоловік.

– А він мені повторює одне й те саме: «Маріє, не можу без тебе жити». Ну я й послала його подалі. А через чотири роки ми випадково зустрілися на тому ж самому місці, – її голос наповнюється смутком. – Тільки от у сусідній палаті лежала його вже покійна дружина. Інсульт. І після цього ми почали спілкуватися. Одного разу він сказав, що в той момент, коли став переді мною на коліно, вже не любив свою дружину. – Жінка непомітно витирає тильним боком долоні сльозу.

Біль у її очах нагадує мені той, який я бачу щоразу, коли дивлюся на тата. Він ідентичний. Такий, який навіть через роки не зникає.

– Щось я занадто багато говорю, – Марія звертається до мене, на її обличчі з'являється усмішка. – Розкажи про свою сім'ю, дівчинко.

Уся увага тепер спрямована на мене. Не знаю з чого почати, особливо під пильним поглядом Ітана, який уважно розглядає моє обличчя.

– У мене невелика сім'я. Тільки тато і бабуся. Мама померла майже п'ять місяців тому, – мій голос не тремтить, коли я намагаюся здаватися байдужою, стискаючи під столом руку в кулак і впиваючись нігтями в м'яку шкіру.

– Мені дуже шкода, дівчинко, – зі співчуттям, яке здається мені надто рідним для неї, каже Марія.

Моє дихання збивається, коли я відчуваю, як тепла долоня накриває мою, змушуючи розтиснути пальці. Переводжу погляд на Ітана, його брови насуплені, а губи щільно стиснуті. Хочу вивільнитися, але він лише сильніше стискає мою долоню, тож я намагаюся не звертати на це увагу і продовжую говорити. Ніби мені це вдасться, коли його палець починає ніжно погладжувати тильний бік долоні, посилаючи тремтіння по шкірі.