Дихай для Мене

Розділ 30

Айві

Хто взагалі придумав святкувати день народження? Цей день змушує прокрутити в голові всі події, що сталися за останній рік.

Смерть мами.

Спроба зґвалтування.

Переслідування.

Кров.

Біль.

Самотність.

Ітан.

Якби можна було стерти памʼять, я б залишила лише останнє імʼя в цьому списку.

Анабель не поділяє моїх суїцидальних думок і недбало кинутих фраз, тому притягла в мою кімнату десятки чорних повітряних кульок, і з палаючими очима співала мені пісню, тримаючи в руках торт із двадцятьма свічками. Вона була схожа на схвильовану дитину, якому доручили найвідповідальніше завдання в її житті.

У цій метушні й тотальному емоційному хаосі, які вона створила, я просто намагаюся сховатися десь у ванній чи на балконі, аби усамітнитися й спробувати пережити найближчі пʼятнадцять годин.

Мої крихкі надії обриваються, коли я чую дзвінок у двері.

– З днем народження, люба, – тато обіймає мене й цілує в маківку, щойно я відчиняю двері.

– Дякую, – зітхаю і зачиняю за ним двері, на що чую тихий сміх.

– Ти ніколи не любила цей день, хоч би якими подарунками ми з мамою тебе не обдаровували, – його голос здригнувся на останньому слові.

Проганяю нудотний клубок у горлі, бо це перший день народження, який не буде оповитий її мелодійним голосом і теплом обіймів, і йду на кухню.

– Будеш каву? – питаю, але тато лише махає головою і підходить ближче до мене.

– Це твій подарунок, – його обличчя непроникне, в очах відсутні емоції та будь-які натяки на те, що міститься в матовій чорній папці, яку він мені передає.

Хмурюся і завмираю, коли відкриваю і читаю верхній рядок.

«Декларація про створення трастового фонду».

Починаю читати, і мої очі розширюються, коли я бачу рядки, в яких чорним по білому написано, що я тепер є бенефіціаром фонду.

Цінні папери, нерухомість, банківські рахунки.

– Що це? – підіймаю голову і дивлюся на тата.