Дихай для Мене

Розділ 26

Ітан

10 років тому

Темні гілки дерев уздовж дороги були схожі на вивернуті під неприродним кутом людські кінцівки, але я продовжував бігти. Мої руки були вкриті засохлою кровʼю, створюючи неприємну кірку. У грудях пекло нестерпним полумʼям, і мені здавалось, що, якщо я занадто різко зупинюся, то воно спалить мої нутрощі. Мої оголені ступні боліли від кількості камінчиків, що впивалися в шкіру. Одяг був роздертий і просякнутий кровʼю, неслухняні пасма волосся липнули до чола, а вздовж скронь скочувалися краплі поту.

Але я біг і біг у невблаганному темпі під глухі удари серця. Біль пронизував мій бік, і дихати стало майже неможливо, але мені не можна зупинятися. Якщо я піддамся, він мене вбʼє, але тільки перед тим, як зробить те, що йому не вдалося сьогодні.

Звертаю ближче до узбіччя і ховаюся в кущах, коли помічаю світло фар. Гілки й листя нещадно бʼють по обличчю, але я зціплюю зуби й прикладаю руку до грудей, намагаючись хоча б трохи заспокоїти серце.

Коли повз проноситься автівка, я намагаюся розгледіти номери і колір, і, коли розумію, що вони мені не знайомі, видихаю з полегшенням і знову починаю бігти в невідомому напрямку.

Я не знаю, скільки зараз часу, але сонце вже починає з'являтися на горизонті, отже, скоро світанок. Мені було б легше бігти, якби вдалося поспати сьогодні вночі, але я не міг відійти від матусі. Її живіт став таким великим, що ще трохи, і він може лопнути. Рід сказав, що всередині нього мій братик, але я йому не повірив. Я не хочу братів і сестер, тому що вони страждатимуть так само, як і я.

Матусі цілий день було погано, тому я сидів біля її ліжка, поки не заснув. Я памʼятаю, як прокинувся від болю в грудях, і тільки за кілька секунд зрозумів, що лежу на підлозі, а наді мною височіє Рід. Він штовхнув мене в ребра носком своїх огидних коричневих туфель, які взуває на роботу. Вони мені ніколи не подобались, але тепер я їх ненавиджу.

– Мале нікчемне щеня, – він піднімає мене на ноги за комір футболки, його обличчя на одному рівні з моїм. –  Що ти робиш у маминій спальні? – чоловік кричить так голосно, що його слина розліталася в сторони.

– Я... я просто хотів побути поруч із матусею. Вона плакала і в неї болів живіт, – я дивлюсь в її бік, щоб переконатися, що з нею все гаразд, але дзвінкий ляпас повертає мою увагу до спотвореного гнівом обличчя Ріда.