Дихай для Мене

Розділ 21

Айві

Я не памʼятаю, як ми опинились в моїй квартирі. Памʼятаю лише руку Анабель, яка заспокійливо погладжувала моє волосся, поки моє тіло намагалось припинити тремтіти й увійти в звичайний режим.

Я сама погодилась на це, сама дала доступ до свого тіла, але не була готова до того, що це може вийти з-під контролю. Це був необдуманий крок, і мною керував гнів. Я хотіла зробити йому боляче. Хотіла віддзеркалити його поведінку і довести, що той поцілунок нічого для мене не означає. Я думала, що нічого не зможе підкосити мою вдавану хоробрість, але я помилилась.

Йду до ванної кімнати і, закривши двері, відкриваю кран. Не знімаючи одягу, стаю під струмені гарячої води, які, немов кристали льоду, впиваються в тіло нищівними ударами. Змушую себе рухатись, аби позбутися одягу, і через декілька хвилин стою повністю оголена в оточенні гарячого пару. Вода обпікає шкіру, і вона швидко набуває червоного відтінку. Підіймаю голову догори, аби змити смак холодних доторків, які невблаганно руйнували моє тіло й душу. Зовні це лише пекучий біль і декілька ранок, якими вкриті мої губи, і які швидко загоються, але всередині на моєму серці немає вільного від шрамів місця.

– Айві? – чую стурбований голос Белль за дверима.

Дивлюсь на тремтячі долоні перед собою, намагаючись заспокоїти свій мозок.

– Все добре, – видавлюю з себе відповідь так спокійно, як тільки можу.

Я маю заспокоїтись, я можу дихати і рухатись. Мене ніхто не тримає, ніхто не має влади наді мною, я в безпеці.

Повторюю це собі знову і знову, поки пульс не сповільнюється, а серце більше не погрожує пробити грудну клітину.

Вимикаю воду, обертаю білий рушник навколо тіла і виходжу з ванної, ледь не зіткнувшись лобом з Анабель, яка стоїть навпроти дверей зі схвильованим виразом обличчя. Опускаю погляд і бачу, як вона нервово заламує пальці, тому я кладу свою долоню поверх її, аби заспокоїти.

– Зі мною все добре, – намагаюсь запевнити нас обох.

Дівчина нервово кусає губу, переминаючись з однієї ноги на іншу, наче хоче щось сказати. Мої брови хмуряться.

– Що таке?

– Нам треба поговорити, – різкий голос змушує мене здригнутись.