Дихай для Мене

Розділ 39

Айві

Як можна бути зломленою, спустошеною й понівеченою до відчайдушного бажання померти, але все ще дихати? Як кожен подих може бути таким пекучим, ніби повітря перетворилося на уламки скла? Як хтось може бути мертвим зсередини, але живим зовні?

Чому я досі жива?

Спалахи спогадів і ця думка пронизують кожний куточок свідомості, коли я розплющую очі в незнайомому місці, моторошно схожому на лікарню. Прикривши повіки, роблю судомний вдих, і на секунду все повертається – біль, мій крик, кров, страх. Моє тіло знову опиняється там, де я не хочу бути. У місці мого кошмару.

Розплющивши очі, я різко підводжуся з місця, на якому лежу, й обводжу кімнату поглядом – хоча бачу лише її частину, бо перед очима починають танцювати чорні цятки. Череп пронизує біль, і я хитаюся, ніби ноги відмовляються тримати.

Я б звалилися на підлогу, якби не чиясь рука, що втримала мене за лікоть. Хватка сильна, але м'яка. Лише в цю мить я усвідомлюю, що в кімнаті, де стіни починають стискатися навколо мене, ніби ось-ось вижмуть із мене життя, я не одна.

Моє тіло заціпеніло. Я ледве можу вдихнути. Кігті страху стискають мої м'язи та горло, через що я починаю неконтрольовано тремтіти й задихатися.

Я вловлюю тихе прокляття, потім хтось змушує мене сісти на щось і відпускає. Лише після того, як дотик зникає, я можу зробити судомний вдих. Відвівши погляд від своїх колін, вкритих брудом, піднімаю голову й зустрічаюся з зеленими очима Рафаеля. Мої нутрощі стискаються в нудотний клубок, і я здригаюся.

Він опускається переді мною навпочіпки, достатньо далеко, щоб його тіло не торкалося мого. Ніби намагається зменшитися в розмірах, щоб не лякати мене.

Що він тут робить? Що я тут роблю?

– Де я? – мій тремтячий голос здається чужим. Занадто відсторонений, порожній, неживий.

Погляд Рафаеля настільки пильний і відчутний, що я можу відчути його в самому серці. Мимоволі здригнувшись, стискаю пальцями край матраца, на якому сиджу. М'язи тремтять від напруження. Здається, моє тіло все ще перебуває в іншій реальності, ніби душа відокремлена від фізичної оболонки. Ніби частина мого серця назавжди залишилася на траві, вкритій листям і снігом.