Зміїне Кубло 18+

Розділ 52

Сантьяго

Він знову був вдома.

Було тепло, неподалік шумів океан і теплота піску відчувалася навіть через шар рушника.

Сантьяго відкрив очі, потягнувся і припіднявся на ліктях. Сонце заходило за горизонт. Ще ніколи йому не було так спокійно, як зараз.

Біля лінії океану він бачив якусь постать. Довелося витратити декілька хвилин на пошуки окулярів, щоб зрозуміти, що постаттю була жінка.

І йти до нього вона не поспішала.

Сантьяго чекав довго. Вирішив дати їй трохи часу і чекав. Йому було цікаво, хто це. Але він впізнав її, як тільки вона підійшла на декілька кроків ближче. Довге чорне волосся смикав вітер, а ноги були такими довгими, як у моделі.

Вона йшла у його напрямку, ніби пливла. Так граційно, як тільки можна було. Коли дистанції не лишилося, в повітрі з'явився якийсь ледве помітний квітковий запах.

Наомі зупинилася на відстані витягнутої руки і сіла на голий пісок. Місця на рушнику для неї вже не було.

— Все позаду,— проговорив Сантьяго, піддаючись вперед і торкаючись її ніг. Вона була холодною, хоч і грілася на сонці,— я думав, що ти підеш.

— Я ж сказала, що кохаю. Помилки не впливають на почуття. На мої почуття. Це ти мав піти.

— Ні. Ні. Ні. Я ніколи не піду. Це жалюгідно, але правдиво.

— Закоханість всіх людей робить жалюгідними. І всі ми робимо щось не так. Порушуємо правила і кордони. Зраджуємо своїм переконанням. Я хотіла тобі допомогти, але не вийшло.

Наомі зігнулася так, що її груди притиснулися до колін. Вона витягнула руку і холодними пальцями провела по довгому шраму, що тягнувся від паху і до початку ребер.

— Я думала, що ти помер.

— Від таких, як я, здихатися з першого разу не можливо.

Наомі всміхнулася, пересуваючи ноги на інший бік і перевертаючись на живота. Одним боком вона притискалася до нього. Така холодна, що шкірою бігли комашки.

Сантьяго гладив її спину, велике незавершене татуювання. Шлях бійця Якудзи.

— Ти часто думав про мене? Я про тебе взагалі не думала. Мені було так важко, що я не хотіла робити ще важче. Я знала, що буду плакати, згадуючи тебе. А сльозами собі не допоможеш.