мамо, або історія від духа...

5 розділ

Дні плинули. Марі поступово звикла до нового способу життя. Вона рано вставала , йшла на сніданок, потім заняття, домашні завдання і нарешті Міккі. Перші враження вже давно забулися. І тепер Марі і Міккі були справжніми друзями. Вони разом вчилися, гуляли і навіть тікали з тихої години. Міккі допоміг Марі не просто адаптуватися, з ним вона забула про кошмари та віднайшла товаришів. Виявилось, що хлопець дуже товариський і дружній. У нього було купа друзів. Адже всі хлопці його віку прагнули з ним дружити.Що не скажеш про дівчат. Деякі просто не помічали дівчинку, а деякі відверто ображали. Але Марі це зовсім не бентежило. Їй навіть подобалось проводити час з хлопцями. Шість раз на тиждень Марі і Міккі насолоджувались прогулянками різними вигадками хлопців і просто проводили час разом. Але один раз на тиждень Міккі не брав Марі з собою і не приходив до неї,бо в нього був вечір хлопчачої дружби. Тоді дівчинка залишалась одна у всьому світі. Вона вже кілька разів просила, щоб хлопець взяв її з собою, але марно, адже Міккі відмовляв спираючись на обіцянку" ніяких дівчат" вартістю дружби. Сьогодні був саме такий вечір. І Марі вирішила зайнятися чимось путнім. Наприклад, почитати щось або допомогти меншим дітям. Але її плани трішки змінилися... До кімнати ввійшла Нора. Це була неймовірно гарна дівчинка. Їй було майже десять і вона вчилась у четвертому класі. Дівчинка мала карі очі і густе кудряве волосся, маленькі червоні губки і густі, але водночас рідкі брови. Її ім'я було досить незвичне, але це зовсім не лякало дівчинку. Своїх батьків мала не знала. У неї було важке дитинство, причому з перших днів. Хоч вона цього не пам'ятала, коли Норі було 2 дні ,батьки від неї відмовились . Але не так як від інших. Її батькам сказали, що мала не виліковно хвора, що протягне максимум тиждень і порадили написати відмову, щоб після смерті не було мороки. У відчаї її батьки так і зробили, відмовились боротись за неї, здались і після того вже ніколи не бачили малої. Але Нора вижила. На очах у сотні лікарів вона робила важкі кроки до життя. І таки зробила. Вона вже назавжди втратила зв'язок з батьками, але кожного дня вірила що знайде їх. Адже не кожна дитина має ім'я Нора. Вона завжди казала, коли виросте знайде їх і від тоді вони будуть завжди жити разом. Коли малій виповнилось три місяці її віддали в будинок малюка, а після Нора потрапила сюди.
- Марі, ми зібрались гратися... І я вирішила покликати тебе. Давай з нами.
- Але ж там Софія і Аня. Вони не люблять мене. Я буду тільки завантажити...
- Що ти? Не будеш. Вони навіть не звернуть уваги.
- Ну добре. Ходімо.
...
Вони зайшли у кімнату. Там було дуже багато дітей. Всі щось говорили, робили, шуміли. Нора жестом показала Марі куди сісти. І дівчинка тихенько сіла. Вони грали у слова. І черга дійшла до Марі. Ось тоді всі помітили її присутність. Запала тиша.
-Новенька, а ти що тут робиш?Тебе хтось кликав? ,- обізвалася Аня.
- Я... Не те що б кликали... Ну загалом так,- пробувала відповісти Марі.
- Ну і забирайся. Таким як ти тут не місце.
Дівчинка заплакала. Чому з нею так? Що вона їм зробила...
- Нащо ти так з нею?- спробувала заступитися за дівчинку Нора.
- А ти що з нею хочеш? То йди ми не проти,- відрізала Аня.
- І піду. Не можна так з людьми.
Нора взяла Марі за руку і вони вийшли.
...
- Не треба було за мене заступитися. Тепер ти будеш страждати через мене, -сказала Марі.
- Та нічого страшного... Якихось три ну може чотири дні і все буде як раніше. Що будемо робити,- відповіла Нора.
- Ходімо до мене...
- Ну пішли!
...
Наступного ранку Марі все розповіла Міккі. Але той зовсім не здивувався.
- В нас всіх новеньких так приймають. Потім все владнається.
- Потім це коли?
- Ну, поки до нас не прийде наступний новенький...
- Дивні в вас традиції.
- Звикай, в нас таких традицій багато. Хочеш я тобі дещо покажу...
- Давай.
- Для цього ми маємо декуди піти...
- То ходімо!
...
Вони піднімалися на дах.
-Міккі, куди ми йдемо. На дах? Там ж небезпечно...
-Безпечно я вчора з хлопцями там був. Але ти вгадала ми йдемо на дах.
Вони ще довго підіймалися, а потім...
-Дивись,- гордо приказку Міккі,- тільки обережно.
-Ого. Тут так красиво... Цей неперевершений краєвид... Дякую Міккі.
-За що?
- За те що витяг мене з тієї моторошний кімнати. Ти ж знаєш як я люблю гарні краєвиди.
Вони прибули там до заходу сонця. Адже найбільше Марі любила дивитися на схід і захід сонця.