мамо, або історія від духа...

28 розділ

Ну що ж, на щастя, у цій ситуації немає винних, тож її можна виправити. Але як? Ось це вже справжнє питання. Припустімо,що Ірен і Еббі не владнаєть цю ситуацію самі. Що ж тоді робити? Тільки час покаже.
Останній раз я бачила друзів десь тиждень тому. Ну добре, трішки менше десь 4 дні назад. Я б хотіла відвідувати їх щодня, але ж моя матуся ніяк не затяме, що я вже доросла. Все мені намагається пояснити, як тридцятирічному душеняткові. Але ж мені вже 101. Я вже доросла!!!
Але ну добре, зараз не про це. Я щось трішки відхилилася від теми. Так ось, наскільки я пам'ятаю Аліса обіцяла допомогти друзям, якщо ситуація не вирішиться за три дні. Ну добре зараз поглянемо що вони там вирішили.
...
- Алісо можна?- перед цим постукавши, запитав Саша.
-Так, звичайно! Ти ще питаєш?
- Ну, а може саме зараз ти зовсім не потребуєш моєї компанії!?
- Якщо чесно, я потребую її майже завжди.
- Взагалі то, я до тебе по справі.
- Уважно слухаю. До речі, я теж маю з тобою поговорити.
- То може, ти перша?
- Давай ти, мені довго розповідати.
- Пам'ятаєш, чотири дні тому, ми востаннє говорили про Ірен з Еббі?
Вона засміялася.
- Ти чого?
- Просто я теж хотіла про це з тобою поговорити.
Саша теж усміхнувся.
- Так, так я добре все пам'ятаю.
- Так ось, я відчуваю, що маю допомогти йому. Він страждає, розумієш?
- Розумію. Але тобі не здається, що ми лізимо в чужі справи?
- Інколи. Але хіба в нас є інший вихід.
- Ну взагалі то є.
- Ти про що?
- Ми можемо залишити все як є.
- Цей варіант ми не розладаємо. І взагалі що за писимістичний настрій? Хто кого ще має вмовляти?
- Ну добре. В тебе є якісь ідеї?
- Чесно? Жодної.
- Ну тоді ми маємо стільки варіантів розвитку подій....
І вони двоє, засміялися. Дехто навіть до сліз.
...
Через пів години, друзі таки вирішили, що їм робити.
Аліса швидко подзвонила до Ірен і домовилась про зустріч у найближчій кав'ярні через годину. Те саме зробив Саша. Не те щоб їх план був ідеальним, просто більш нормального варіанту вони так і не по думали.
Друзі одразу ж пішли туди. Спочатку, десу через пів години, до них приєдналася Ірен.
- Я думала ми будемо тільки вдвох,- сказала дівчина.
- Ну, коли ти все дізнаєшся, я впевнена ти дуже зрадієш.
- Ви приготували мені сюрприз?
- Ну можна й так сказати. Зараз ми ще декого зачекаємо і я тобі дещо розповім, точніше ми.
- Ну нарешті,- випалила Аліса, одразу після приходу Еббі.
- Вибач...,- ошелешений відповів хлопець. Олександр, а ти не попереджав, що ми будемо не самі.
- Вибач,якщо чесно я зробив це зумисно.
- Ну і для чого ти мене покликав.
- Присядь. Ми ну загалом ми ОДРУЖЕМОСЬ!!!!
- Що? Сашо, Алісо, ви серйозно?
- Ми не просто серйозно, це правда.
- Чого, чого, а цього я точно не очікував.
-Якщо чесно, ми самі не очікували. Але - це ж кохання
- Загалом, чого ми вас покликали.По-перше, я, ми не знаємо як у вас тут, але у нас на Батьківщині,наречена і наречений мають дружку і дружбу. Не важко здогадатися, хто ними буде, правда ж?
- Але ж....- спробувала заперечити Ірен.
- Ніяких але! Крім вас ми нікого не знаємо, тож....
- А по-друге, ми хочемо щоб наше весілля, як це правильно сказати, зробили- ви.
- Ми? Але ж це ваше весілля.
- Розумієте ми хочемо, щоб вона було чисто у вашому стилі. Ніяких наших традицій, жодної!
- А чим вам не подобаються, ваші традиції. Я чула, що вони у вас дуже цікаві.
- Просто ми плануємо, після повернення додому, зробити ще одне. Для всіх родичів і знайомих, які не зможуть сюди приїхати. Ось воно буде традиційне.
- Це зрозуміло, але як ми запросимо сюди, хоча б якихось ваших рідних?
- Це ми зробимо самотужки. Ваша задача просто все зробити
- Просто!?
- Ну, але якщо ви не хочете, то ми якось обійдемося без весілля.
- Ну все, не знаю, як Еббі, але я здаюсь. Буде вам весілля по-американськи.
- А що я? Я теж згоден.
- Дякую вам, мої любі. То ми пішли?
- Ну йдіть. Оце точно був справжній сюрприз.
- І ще прохання: зробіть наше весілля таким, як ви б хотіли зробити собі.
...
Саша з Аліса вийшли з кафе і прямували в сторону готелю.
-Мені здається, чи нам повірили?
- Думаю, що повірили. Але ми забули одну маленьку деталь.
- Яку ж це?
- Ми ж так кохаємо один одного, що аж вирішили одружитися в чужій країні, у яку не кожен з наших друзів зможе приїхати. Правильно?
- Абсолютно.
- І чого ж тоді ми жодного разу не поцілувалися, або хоча б обійнялися?
- А тобі не здається, що це вже занадто?
- Ні. Це нормально для людей, які кохають один одного.
- Але ж вони нам повірили!
- Так, але це все через те, що вони були в шоці. Мені прикро, але при зустрічах, нам потрібно буде робити це хоча б раз.
- Що?
- Ну поцілувати тебе або ж обійняти.
- Це я зрозуміла. Мене більше цікавить чого тобі прикро.
- Аааа ну просто.
- Просто? Тоді цілуйся сам з собою.
- Ей, почекай. Ти що образилась?
- Ні з чого ти взяв?
- В тебе ображений голос.
- Тобі здається.
- Нічого мені не здається.
-Ти впевнений.
- Абсолютно.
Він підійшов до неї і поцілував.
- Що це було?
- Назвемо це генеральною репетицією.
...( Ірен і Еббі)
- Що будемо робити?-запитав Еббі.
- Не знаю, як ти, а я буду готувати весілля для своїх найкращих друзів.
- Я ніби теж. Але потрібно ж придумати де це буде, коли,різні там дрібнички.
- Точно.А я й забула спитати, коли вони хочуть святкувати... Я зроблю все сама, якщо чесно твоя компанія мені не дуже й то потрібна.
- Е ні! Ось цього вже не буде! Ми маємо зробити це разом, тому кожен з нас повинен з цим змиритися.
-Добре, добре, тоді давай розплануємо все по порядку, вдома пошукаємо цікаві місця для проведення свята, а завтра зустрінемось і поговоримо. А і ще я подзвоню Алісі і запитаю дату весілля. Все ж таки, ми маємо це знати, адже не в кожний будинок може бути вільний у цю дату.
- Якщо у тебе немає вільного часу, я можу подзвонити до Саші.
- Ні, усе в мене є. Тим паче що, я планувала до неї забігти сьогодні.
- Як хочеш, я вже маю йти. Зідзвонимось сьогодні?
- Мені здається у цьому немає потреби. Але якщо ти так хочеш, то, будь ласка.
- Бувай!?
- Бувай.
...
-Алло,Алісо, ти дуже зайнята?-запитала Ірен.
- Ні, сонечко,а що ти хотіла?
- Ти не проти якщо десь через півгодини я зайду до тебе?
- Звичайно, що ні.
- Тоді через 30 хвилин, я вже буду у тебе.
- Чекаю.
...
Аліса швидко вибігла зі свого номера, і постукала до Саші.
- Сашо, ми забули саму головну деталь,- ледве вимовила Аліса.
- Ти про що?
- Через тридцять хвилин, у моєму номері вже буде сидіти Ірен. Вгадай з якою метою вона прийде.
- Розпитати в тебе всі подробиці?
- Який ти здогадливий! Отже, коли ми почали зустрічатися?
...
Рівно о 15:30 Аліса забігла до свого номера, а через 2 хвилини у нього подзвонила Ірен.
- Привіт,- до номеру зайшла усміхнена дівчина,- ти чого така червона?
- Я? Бігала за твоїми улюбленими тістечками.
- ОГО. Моє сонечко. І де ж вони? Я вже хочу їх спробувати.
- Скоро скоро, почекай трішки. Ти що будеш чай чи може каву? У Саші є ще трохи нашої з України.
- Може давай чаю? Або ну добре, я дуже хочу сашиної. Така вона вже добра.
- Тоді я зараз. Дві хвилинки.
Вона відчинила двері сусіднього номера і покликала Олександра.
- Сашо, тут така справа. Я сказала Ірен, що купила її улюблені тістечка, ти сам розумієш у мене їх немає. Чи міг би ти їх купити? Зараз!
- Ну добре...тільки переодягнусь.
- Ні, ні, ні на це часу немає. А і ще, мало не забула, дай нам, будь ласка, кави,тієї, що ти з дому привіз.
- Хвилинку.
- Тримай, тільки тут дуже мало залишилось. Навіть не знаю чи вам двом вистачить.
- Ми ще й тобі залишимо.
- А як тобі потім ті тістечка принести?
- Зайдеш по якусь дрібничку і поки Ірен не бачить поставиш тістечка на кухню.
- Ну я щось придумаю. То я пішов?
- Звичайно.
Дівчина повернулася до свого номера.
- Довго тебе не було... Але ж правильно до коханого ходила.
- Ірен!
- Що я неправду сказала?
- Правду, але ж...
- Чого я взагалі прийшла, а... як ти взагалі могла мені не розповісти!
- Ну так, вибач. Просто це все сталось так миттєво.
- Ну...
- Ну що? Десь тиждень тому він мене поцілувати. Я спочатку, не хотіла цього, цуралася мабуть, але розумієш я Кохаю його!!!
- Чотири дні, і ви вже одружується. Оце справжнє кохання. Як в фільмах.
- Ага, а потім, на наступний день він запропонував мені руку і серце.
- І ти погодилася....
- Так.
- Якщо чесно, я тобі трохи заздрю. Але зовмім трохи, ти ж знаєш, як я тебе люблю.
- Звичайно знаю.
- Ви вже обрали дату весілля. Так!
- Ну і...
- 23 квітня.
- Це ж більше місяця.
- Так...Тоді коли?
- Я б обрала ну, наприклад, 27 березня.
-А ви встигнете? Сьогодні вже 15
- Ну...тоді давай 3 квітня.
- Боже, моє сонечко ти згадала, що я обожнюю це число.
- Це ж має бути твоє весілля, а отже й день має бути найкращим.
- Ну так.
_____________________________*__*____________________________________*_*____________
Любі мої читачі, я знову хочу подякувати вам за те, що читаєте і голосуєте. Особливо дякую за коментарі. Я дуже сподіваюся, що вам подобається. Але зараз я хочу написати не про це. Моя історія вже давно перетнула екватор, а отже скоро настане кінець.Ця історія не зовсім правдива, але тут написано про стільки реальних речей...
Р.S Давно хотіла вас запитати: яка історія подобається вам більше, про Марі чи Алісу.

Чекаю ваших коментарів