мамо, або історія від духа...

12 розділ

- Ну ось і Флорида, - сказав Саша Алісі, коли ті вийшли з аеропорту.
- Так... і мені здається тут пахне туристами.
- Звичайно,  тобі не здається. Орландо- туристичне місто. А ще у Флориді чудові погодні умови. Ну принаймні на перший погляд...
-  А ти смішний!
- Чого це.
-Довго вчив.
- Це я перед вильотом в неті начитався. А взагалі не збирай мене!
- Ну добре і що ще цікавого ти дізнався?
Вони якраз шукали вихід з аеропорту.
- Ну що Орландо —  це місто й мегаполіс у центрі штату Флорида на Флоридському півострові. Розташовано на плато серед численних озер за 68 км на захід від Атлантичного океану й 124 км на схід від Мексиканської затоки, у повіті Орандж.
-Ого! Ну все. Давай краще подивимось навколо. Якщо чесно у такому аеропорту я залишилась би жити...
- Я теж...якщо чесно...але не один. Одному тут напевно сумно.
- Ну не знаю. Щодо цього мені треба подумати. Вибачте,- запитала Аліса у перехожого,- ми тут вперше і  не можемо знайти вихід. Допоможіть нам, будь ласка. Куди нам іти, щоб знайти центральний вихід?
-Вам прямо і на право,- сказав випадковий перехожий.
- Дякую. Класно, що ви місцевий.
У відповідь чоловік тільки посміхнувся.
Вони нарешті вийшли і знайшли потрібну зупинку.
-Дивно, а я думала нас будуть зустрічати.
-Я теж думав. Чекай. А я про це  і не подумав. Треба було босу подзвонити... І все дізнатись. Може нас і поправу хтось чекає?
- Не знаю. Давай лишилось тут і дочекаємося потрібного автобуса. Якщо це і справді так то вони самі нас знайдуть.
Вони чекали  не довго. Адже через 3 хвилини до них під'їхав автомобіль з чудовим водієм.
- Ви з України?- запитав той.
- Так, а що дуже видно?- саркастично відповіла Аліса.
- Та ні. Просто ви ті хто мені треба. Ви Еліс і Александр, так.
- Не зовсім. Взагалі-то я Аліса. Не люблю коли знущаються над моїм ім'ям!
- Вибачте. Сідайте я відвезу вас у ваш готель . Я Еббі, до речі.
- Дуже приємно - Саша.
- Аліса,-  вона прошепотіла до Олександра,- а я завжди думала, що ім'я Еббі мають тільки дівчатка.
Еббі почув це, але зовсім не образився.
- Я теж так думав і думаю. Просто мої батьки з Монтани. А там, напевно, вважають інакше.
-Вибач, я не хотіла тебе образити... А як ви опинились тут? Монтана ж на півночі.
-О це довга історія... Якщо коротко, то батько поїхав через роботу,хоча...це не точно, бо я його ніколи не бачив... Мама не витримала розлуки і теж поїхала сюди... З часом навіть бабуся і дідусь переїхали. Мама у них одна. Напевно, теж не витримали.
- То ти не такий поганий, як мені здалось на перший погляд. Тільки... не називай мене Еліс, добре?
- Домовились:)
- Розкажи нам трохи про Орландо,- нарешті втрутився Саша,- і про нашу майбутню роботу...
- Що розказувати...Ми майже 360 днів на рік співіснуємо з туристами. Вони  постійно приїжджають до нас відпочивати, у нас, до речі, дуже гарно, якщо хочете я покажу вам місто. Завтра, наприклад?
- Було б класно,але у нас робота. Завтра перший день... Може,після неї? До речі, ти там ким працюєш?
- Завтра домовимося!?  Я офісний працівник, такий самий як ви.Так що завтра  обов'язково побачимось. Ми, до речі, вже приїхали. Номери замовлені на ваші прізвища і оплачені. Гарно вам відпочити. Завтра за вами заїде мій друг - Еді. Був радий познайомитись.
Він поїхав так швидко, що Аліса навіть не встигла запитати, а Саша подякувати. Вони зайшли в готель і заніміли. А він таки класний, правда!
...
Вони підійшли до ресепшену і їм дали ключі. Далі надзвичайно цікава поїздка ліфтом і нарешті довгоочікуване ліжко. Вони навіть нормально не попрощалися. Переліт дався в знаки...Просто зайшли кожен у свій номер і заснули міцно-міцно, незважаючи на те що на дворі була 12 година дня.
"Мамо,- кричала дівчинка,- я вірю ти мене чуєш. Забери мене звідси, стань мені мамою..."
"Що?- подумала Аліса,- як добре, що це лише сон...Але хто мене кликав мамою. Як це взагалі може бути у мене ж немає дітей...Так лягти в ліжко і спробувати заснути..."
На жаль, вона була змушена забути про сон, тому подзвонила Саші і вмовила його погуляти. Той хоч не одразу, але погодився. Вони вийшли з готелю і, за допомогою інтернет-карти, пішли у центр.
-Тут, так гарно,-сказала Аліса.
-Звичайно, нічне місто завжди красиве...
-Взагаліто зараз тільки восьма і ми ще встигнемо на головний атракціон.
- Це який?
- Пішли знімемось в кіно...
- Що ти маєш на увазі?
- Пішли і все побачиш!
...
Після зйомок вони пішли у перше ліпше кафе і замовили собі мокко..
- А я не думала,що закохаюсь у Орландо з першого погляду...
- Мені теж воно сподобалось. Ці акуратні  одноповерхові будиночки поруч з хмарочосами, пальми повсюди, море!!! Може, пішли подивимось на захід сонця...Повині, ще встигнути!?
-Ну пішли...
Через десять хвилин вони вже були на набережній. Хоча вини вже не побачили сонечка від моря вона так і не пішли аж до 12.
- Це й день був прекрасним, чи не так?
-Ага, жаль, що завтра робота...Знову сядемо за наших роботів...
- Ну і не тільки!
Вони засміялася.А що буде завтра вони точно дізнаються, просто не сьогодні:)