мамо, або історія від духа...

16 розділ

Була дванадцята година, субота. Аліса все ще ніжилась в ліжку. У неї не було ніяких планів, адже це її перший вихідний у Флориді. Раптом у двері постукали.
- Заходьте ,- сказала Аліса, швидко одягнувшись і,ніби, зачесавшись.
" Напевно, прибиральниця,"- думала дівчина.
Але... У кімнату зайшов Саша з великим букетом квітів.
- Привіт,- сказав хлопець,- а чого ти у такому вигляді?
- Ну, може тому що сьогодні субота?
- Але ж у тебе через хвилину дружнє побачення!?
- У мене. Мені дуже цікаво з ким...
- Зі мною звичайно. Я ж тебе вчора запросив!
- Ти? Вибач, але вчора ми сказали один одному максимум понять слів. Я весь вечір була з Ірен!
- Ай, я напевно, забув тебе запросити....
- Тоді, слухаю...
- Дорога, Алісо...!?
- Володимирівно.
- Алісо Володимирівно, дозвольте запросити вас на дружнє побачення.
- Дозволяю.
- Тоді через хвилину я чекаю вас біля входу в готель, у зручному одязі і гарному настрої.
- Ну тоді через 10 хвилин буду.
" Він так і не подарував мені квіти,- думала дівчина,-можеш, то не мені?"
Вона усміхнулася.
Аліса швидко одягнула улюблену футболку і шортики, накинула кардиган і взула кросівки. Ще дві хвилини і ідеальний хвостик був готовий.
"Все! Мені здається чи я гарненька?",- сказала до дзеркала дівчина.
...
" Ну скільки можна чекати. Вже пройшло 9 хвилин, ще одна і я йду назад,"- бурмотів собі під ніс Саша.
- Привіт,- сказала Аліса,- я вклалася в десять хвилин?
- Ти так непомітно прийшла, я вже думав все. Якщо ми й побачимось, то десь опівночі...
- І куди ми підемо?
- Ну, завдяки, Еббі я приготував декілька цікавих місцин для тебе...
- Я вже хочу її побачити. А квіти для кого?
- Ой вибач. Це тобі.
Він простягнув букет англійських троянд.
- Ой які гарні. Дякую. Я дуже люблю троянди!
- Пішли!?
- Обирай напрямок.
- Я? Але ж я не знаю коли ми підемо...
- Все-одно обирай.
- Тоді я хочу в напрямок центру.
- Пішли.
Вони усміхнені і радісні прямували вулицями міста...
...
Різні вулиці, парки, пам'ятники все перепліталися у їхніх головах.
- Дивись, кафе. Може зайдемо?- запропонував Саша.
- Ну я не проти, бо я дуже хочу морозива!
Вони знайшли вільний столик і сіли замовили собі морозива і замовкли. Друзі просто дивились один на одного і без слів про щось розмовляли.
Аліса помітила якесь дивне відчуття десь в середині.
" Ти мені так подобаєшся...-сказала про себе дівчина,- але ж ти розумієш у нас нічого не вийде..."
- Аліс, я розумію, може ще надто рано, але в мене таке відчуття, що без тебе я ніщо і моє життя до нашої першої зустрічі було просто мізерним...
- Саш, ти дуже хороший. Але не треба!
- Я тобі гидкий?
- Ні! Що ти? Ти мене дуже подобаєшся і в мене таке дивне відчуття...але не важливо!
- Чого це? Я не можу без тебе, і ти без мене...також. Давай хоча б спробуємо, ну, будь ласка!
- Я дуже хочу, але...розумієш не можу! Я навіть казала тобі чому.
- Ти казала,що розлучилася, але...чого через це ставиш хрест на собі...і мені!
- Ти не знаєш всього. Я собі пообіцяла і стримують свою обітницю.
- То розкажи...
- Мені важко про це говорити...але ну добре. Я вийшла заміж навмисне свому першому хлопцю, чоловіка не кохала, а він навпаки. Спочатку все було добре, але мені було погано з ним, я втікала від нього на роботу, уникала розмов з ним, я його не цінували. І він пішов, але перед цим сказав, що зустрів жінку, яка по-справжньому, його кохає і яка народила йому сина. Ось тоді, коли він зробив мені боляче, я зрозуміла, що насправді його кохаю. Я наковталась таблеток і найближчий місяць провела в лікарні, а ще довго відвідувала психолога...
- То ти досі його кохаєш?
- Ні я його відпустила, просто я не хочу зробити комусь боляче, так само як, щоб не завдали його мені. Я боюсь відносин, розумієш?
- Якщо чесно то не дуже. Вибач, але я очікував іншої відповіді і мені треба подумати, що робити далі.
Він заплатив за морозиво і залишив Алісу одну.
...
Він всю ніч просидів на лавці в парку. Йому було боляче, але ще гіршим було те що він сказав Алісі. Не дивлячись на годинник він набрав її номер і після довгих очікувань таки почув її голос.
- Ало, сказала заплакала дівчина.
- Вибач, ти, напевно, спала...
-Ні,- сухо відповіла та.
- Я лише хотів вибачитись перед тобою...
- Не треба. Ти ні в чому не винен. Це все я!
Вона заплакала.
- Не плач,будь ласка, я не думав, що цей вечір призведе до такого...
Вона мовчала.
- Я довго думав і я хочу, щоб ми залишились хоча б друзями... Може, колись, коли ти будеш готова це переросте у щось більше. А поки я буду чекати...
У відповідь знову тиша.
- Я дуже хочу, щоб це сталось. І дуже тебе прошу- пробач.Подзвони коли будеш готова- дружити.
...
Ніч виявилась важкою і для нього і для неї.Після дзвінка у 5 ранку, вже пройшло три години і Аліса наважилась подзвонити Ірен.
-Привіт,вибач, що так рано, але у мене дещо сталося...
Вона плакала.
- І я повинна з кимось поговорити, бо ще трішки і в мене поїде дах!
- Через півгодини буду,- все що могла відповісти заспана Ірен.
...
Через півгодини Ірен вже сиділа у вітальні і слухала Алісу.
-Так, народила ти, Алісо. Але він ні в чому невиний. І вибачення маєш просити ти!
-Я знаю. Але я боюсь що так як було вже ніколи не буде.
- Я тебе не розумію. Ти хочеш, щоб він завжди був поруч?
- Так. Щоб завжди тебе підтримував?
- Хочу.
- Він тобі подобається?
- Дуже!
- Тоді чого ти йому відмовила?
- Бо я боюсь,що через декілька років він мене розлюбить і піде від мене. Залише.
-Якщо не спробуємо будеш все життя про це жаліти.
- Я знаю. Але поки я хочу виключно дружби!
-Подзвони і скажи йому про це. Але я думаю ти робиш неправильно.Адже через декілька місяців він зустріне якусь іншу дівчину і все. Ти йому будеш не цікавою, як подруга.
-Все буде, як буде. Але я боюсь йому дзвонити.
- Напишиши есемески. Але обов'язково вибачся.
"Саш, я готова, але поки що тільки на те що у нас було -дружбу. Вибач",- написала дівчина.
"Я радай, що все залишиться як було. Це ти мене вибач"- відписав Саша.