мамо, або історія від духа...

30 розділ

Весілля змінило історію Еббі і Ірен назавжди. Тепер вони могли просто поговорити вдвох або ж разом попити кави у найближчій кав'ярні. Друзі просто мріяли, щоб усе це швидше закінчилось. Сьогодні вони мали показати майбутньому подружжю місце проведення та з'ясувати всі деталі.
Тож Еббі і Ірен вже сиділи у кафе і чекали на парочку.
- Привіт,- до кафе зайшли такі усміхнені і щасливі Аліса та Саша.
- Привіт. Ви чого такі щасливі?
- Ну не знаю. Просто, напевно.
- Ну то сідайте, маємо до вас кілька запитань.
- Ми уважно вас слухаємо.
- По-перше, скільки гостей буде на святі.
- Ну ми про це не те, щоб не думали...Думаємо десь тридцять, сорок.
- Через п'ять  дні мені потрібно буде знати точно,адже ми до кінця маємо з'ясувати меню.
- Ну ок. Ми ще раз обдзвонимо всіх запрошених і перепитаємо чи все в силі.
- Далі, ми б хотіли, щоб ви побачили будинок. Може, вам не сподобається, тоді будемо намагатись знайти щось інше.
- Давайте через два дні.
- Це запізно, ми не встигнемо його замінити.
- Я і Саша повністю довіряємо вам і вашому смаку, тож я думаю проблем не буде.
- І все-таки...
- Ми вже можемо йти? До зустрічі.
Саші і Аліса пішли.
-Мені здається, чи їм  всеодно.....
- Вони просто закохані і їм  абсолютно всеодно, на все навкруги.
- Мені,інколи, здається, що це зовсім не їхнє весілля.
...
- Що будемо робити?- запитала Аліса.
Вони гуляли у одному із парків Орландо
- Наїмося морозива, ну і,можливо, підемо дивитися фільм.
- Я не про це.
- А про що ж?
- Залишився тиждень, а ми так і не скликали гостей.
- Ну з Еббі все просто.
-  В якому сенсі.
- Піду до його мами. Я думаю вона дасть координати його друзів. Заодно і її запрошу на весілля.
- Можна з тобою?
- Звичайно. А ось Ірен. Вона твоя краща подруга, тож...
- Її батьки живуть в іншому штаті, а друзі...  Я лише знаю, що колись, ще в студентські роки вона з подругами заснувала клуб. Здається їх було там п'ятеро. Вони і досі підтримують стосунки.
- Залишилось знайти координати хоча б однієї з тих хто був у тому клубі.
- Такккк все дуже просто....
...
- Алло, Ірен,ви говорили, що через два дні буде пізно, то може сьогодні ввечері.
- Ти про будинок?
- Так.
-  Ну ми планували з Еббі поїхати туди десь о четвертій. Можете поїхати з нами.
- Було б чудово. Тоді ви зайдете по нас?
- Ну...напевно, це вже як Еббі захоче.
...
Так як і домовлялись Ірен з Еббі рівно о четвертій заїхали по друзів до їхнього готелю. Аліса з Сашою вже чекали на них біля головного входу.
- Привіт,- привіталась Аліса.
- Сідайте вже.
Через годину четвірка вже була у потрібному їй будинку.
Це було чудово місце. Навкруги, росли як не дивно пальми, з другого поверху можна було побачити океан. А ще чудовий краєвид і невимовно гарний сад. Здавалося цей будинок був просто створений для Ірен і Еббі.
Тереторія була не велика, але тут було достатньо місця, щоб провести весілля. У будинку було три поверхи.  У кожному з них просторий зал і безліч кімнат для відпочинку.
Друзі вже були всередині.
- Ось тут,- почала Ірен,- будуть сидіти гості. Завдяки відкритій терасі тут не буде холодно, а головне жарко.На другому поверсі ми зробимо танцпол. Ну ок, щось типу того. Ну, а третій, там буде фото зона та місце для подарунків. Ну чи....щось придумаємо.
- Ми все прикрасимо і буде просто чудово.
- А на вулиці?
- Ну там звичайно,  теж буде багато прикрас, але надворі квітень, тож розраховувати на хорошу погоду майже абсурдно. А ще забула в одній із кімнат на першому поверсі буде розпис.Вона простора, тож вмістить багато гостей. Ми хотіли на вулиці, але я боюсь, що погана погода все зіпсує... Ну загалом, ми  приготували все і тут і там. Все -одно в кімнату без потреби ніхто не зайде.
- Свято буде до ночі, тож гості зможуть залишитись тут на ніч. Більше ніж 17 кімнат. Я думаю всім вистачить місця.
Вони ще довго ходили по будинку,саду тай взагалі по-тереторії, а потім Аліса сказала:
- Дякую. Справді завдяки вам це свято стане неперевершеним.
- Нема за що. Вважайте це наш вам подарунок.
Саша з Аліса лише усміхнулися.
...
Наступного ранку Аліса з Еббі вирішили виконати другу частину їхнього плану. Ну як виконати, хоча б спробувати.
Аліса ще вчора запитала Ірен коли наступного разу вони поїдуть з'ясовувати справи щодо їхнього весілля. Завтра на роботу, тож вільного часу у всіх стане менше. На щастя,  Ірен з Еббі саме сьогодні мали їхати до шефповара, щоб обрати потрібні страви.Аліса навіть дізналася, що той працює за містом, тож друзям треба буде подолати близько 10 кілометрів.
- Коли саме вони їдуть,-запитав Саша у Аліси.
- Десь після п'ятої. Я точно не знаю. Це було б вже занадто. Вони б здогадалися.
- Тоді підемо о шостій. Я думаю година і навіть дві в нас буде.
- А що якщо ми їх зустрінемо?
- Щось придумаємо. Будемо вирішувати проблеми тоді коли вони у нас з'являться, добре?
- Звичайно. Я просто спитала.
...
Рівно о п'ятій друзі вийшли з готелю. Вони не поспішали, тож вирішили подолати відстань пішки.
- Стривай,- сказала Аліса,- я зараз їй подзвоню. Запитаю про якусь дрібницю, а там.... Ну загалом слухай.
Аліса набрала Ірен, і через 30 довгих секунд, дівчина сказала "Алло".
-Привіт, Ірен, я все забуваю спитати, у нас буде тематичне весілля?
- Ну я теж хотіла про це з тобою, з вами поговорити, давай я тобі через дві години передзвоню. Я не зовсім можу зараз говорити.
- Ви вже за містом.
- Так, ми якраз вирішуємо, що ми всі будемо їсти на вашому весіллі.
- Аааа  ну тоді бувай.
- Ну що я можу сказати....в нас залишилось менше двох годин. Вони вже там.
- Тоді, я ловлю таксі!?
- Ти ще питаєш.
...
Через півгодини Саша і Аліса вже були на місці.
Вони подзвонили у двері і майже відразу їм відчинила старенька, але дуже гарна жінка.
- Добридень, ви матір Еббі, правильно?
- Мені дуже приємно, але, на жаль, я лише його бабуся.Мій онук вже щось накоїв, так?
-Ні, але ми маємо виконати  дуже важливу справу. Його матір вдома?
- Так я зараз покличу. Ви заходьте.
Еббі мешкав в двоповерховому, але дуже маленькому будиночку в одному з віддалених районів Орландо.
Нарешті, через декілька хвилин, до них підійшла жінка. Це була стильно одягнена і дуже красива матір Еббі.
- Я вас слухаю.
- Тут така справа....
І друзі все розповіли.
- Це дуже мило з вашого боку, але я боюсь, що не зможу вам допомогти. Мій хлопчик вже дорослий, тож я не контролюю кожний його крок. Так я знаю декілька його товаришів, але я не впевнена, що він досі з ними товаришує. Зараз:" мамо, ви не знаєте з ким останнім часом товаришує Еббі?"
- Знаю доню,- бабуся вийшла з кухні і попрямувала до гостей,- з Олександром. Він працює в його фірмі. Хороший такий хлопчик.
- Боюся, що це я.
Всі разом засміялися.
- Давайте ось так зробимо, я поки що дам вам те що маю. Тут декілька номерів, та все-таки. Ви залишите мені свій номер, і якщо мені вдасться довідався щось нове я вам передзвоню.
-Дякую. До речі, запрошуємо вас на весілля вашого сина.
- О дякую, але боюсь, що людям мого віку там не місце. Якщо все складеться, то ми потім зробимо  родинне свято. І вас туди обов'язково запросимо.
- О, я боюсь ми не ваша родина. Але дякую.
- Ви дуже гарна пара,- додала на останнок бабуся,- тримайтесь один одного. Я майбутні подружжя одразу бачу.
- Ми не пара....- сказала Аліса.
- Побачимо,- з посмішкою на обличчі відповіла бабуся.
...
Ірен з Еббі сіли в машину і вже поверталися додому.
- Чесно кажучи,- почала Ірен,- я вже рахую дні до цього свята. Хочу забути про це все назавжди.
- Мені теж все набридло, не думав, що усе це буде так важко. До речі, я давно хотів тебе спитати, ти мене пробачила.
- За що?
- Ну за той випадок. Я розумію, може вже пізно все виправляти, але...
- Якщо чесно, це ти мене вибач, я мала з тобою поговорити, і все нормально з'ясувати.
Еббі зупинив машину.
- То, тепер ми знову разом?
- Ну, не знаю, хіба не офіційно.
Він обійняв її міцно-міцно, а потім так само  поцілував.