мамо, або історія від духа...

22 розділ

"Учора все було так чудово: disney, Еббі і Ірен, Саша... Чого я постійно про нього думаю? Ось знов вже втретє за сьогодні. Треба викинути його з голови, але для чого? Я повністю заплуталась...Що мені з цим всім робити?"-, думала Аліса.
Її роздуми перервав стук у двері.
- Заходьте,- сказала дівчина.
-Привіт,- сором'язливо сказав Саша.
- Привіт,- розгублено відповіла Аліса.
- Я тут подумав ми вже так давно не ходили в офіс разом. Може виправимо це непорозуміння?
- Ну я не проти. Якщо хочеш,тоді зачекай на мене.
- Я на вулиці?
- Можеш залишитись тут. Хочеш чаю?
- Та ні, я щойно понідав, а взагалі вже пів на дев'яту, і ми запізнюємося...
- Нічого страшного я завжди так виходжу. Все я готова, пішли.
Вони, ніби не було усіх сварок і непорозумінь, щасливо веселим кроком пішли на зустріч пригодам...
...
Вони зайшли у офіс і сіли за роботу.
- Як вчора погуляли?- запитала Ірен.
- Нормально, ти мені так і не подзвонила. Що у вас тут сталося?
- Нічого страшного просто потрібно було віддати один звіт... Ну не ображайся.
- Ірен...мене здається чи тут хтось щось не договорює, точніше говорить не зовсім правду.
- Ну добре, добре ти перемогла. Я збрехала, нічого не сталося: тут...просто.
- Та кажи вже.
- Давай я заїзду до тебе ввечері і все розкажу.
- У мене були плани, але...ну добре.
- Це  може почекати. Можна і завтра.
- Та ні! Мої плани можуть видозмінитись.
...
День збіг швидко тому Аліса вже чекала на Ірен у своєму номері.
- Привіт, - увійшла дівчина.
- Привіт. Хочеш чаю?
- Хіба якогось фрешу...
- Зараз зумовлю. Тобі з чим?
- Та не  треба. Як вчора погуляли?
- Розказуй перша. Я ж бачу у тебе очі світяться.
-Якщо чесно, то я все це вигадала, щоб ви побули на одинці. Тому що вам треба було поговорити. Ти з Олександром просто не бачила себе зі сторони...
- І ще подруга називається.
- Зачекай...Ми з Еббі поїхали на пляж. Ти не уявляєш як там було гарно...
- Чому ж уявляю:  океан, пісок-гарно.
-  Я одягнула його куртку, ми постелили плед і їли фрукти. Це було так романтично.
- Ти ж ненавиділа його... Що вже ні?
- Ні! Так! Не знаю! Я ще не розібралася. Але він говорив такі речі... Тоді я просто мріяла стати його дівчиною!
-  У тебе ще є шанс!
- Не думаю. Він сказав, що  такі як я йому подобаються, але між нами нічого не може бути...
- Так і сказав?
- Ну ні, але суть та ж.
- Знаючи тебе, я б не була така впевнена.
- Що ми про мене...як у вас з Сашою?
- Ми друзі. Хіба може бути щось більше?
- А що ні? Алі, може вистачить набивати собі ціну?
- Я не набиваю?! Ти ж знаєш, що зі мною не так!
- Знаю, але це тут зовсім ні до чого. Ти повинна жити далі, у тебе має бути сім'я, нарешті діти!
- Має, але не буде. Тому що, по-перше, я цього не хочу,а по-друге, я дала обітницю.
- Сама собі. Це ж смішно!
- Ірен, давай закриємо цю тему!
- Добре, але я маю ще дещо сказати: роби як знаєш, але дивись, щоб ти потім не пожалкувала. Він не буде все життя поруч з тобою. Ще місяць ну максимум два буде так як зараз, а потім йому сподобається інша і все. Ти залишишся для нього просто другом.
- Якщо він кохає мене, то ніяка інша не з'явиться, а ні то й ні.
- Я тебе попередила!
Вони ще трохи поговорили, а потім Ірен пішла...Хто знає, може й до Еббі.
...
Всі наступні дні все було як і тоді. Саша заходив по Алісу і вони разом йшли на роботу. Щоразу він запрошував її провести час разом, а вона знаходила тисячі причин чому не піти. Все змінилося в четвер,коли Аліса на чергове запрошення відповіла схвально.
- Чесно-кажучи, я думав, що ти знову відмовишся...
- Чому це, просто я була ще не готова.
- А зараз.
- Зараз я хочу провести час разом з тобою.
- Тоді я зайду по тебе о сьомій?
- Краще о восьмій мені ще треба стати людиною!
- А зараз ти, що рослина?
- В якомусь сенсі так просто на побачення, навіть дружні не ходять у такому вигляді, як я зараз.
- А мені здається, ти красива.
- Я ж не говорила, що я негарна.
- Вибач,  тоді о восьмій.
- О восьмій.
... 
Він зайшов по неї у домовлений  час і друзі попрямували в бік найближчого парку. Між ними була якась зніяковілість.
- Яяя я, так довго думав,що я скажу, коли це таки настане... почав Саша.
- Ти що правда чекав цього. Це лише дружня прогулянка...
- Для мене це зовсім не прогулянка. Це для мене сенс мого життя вже 10 днів.
- Ти серйозно?
- Просто ти погодилась, а значить мене пробачила. Правда ж?
- Це я перед тобою винна, а не ти . До того ж після того у нас була прогулянка по disney.
- Так...але тоді це була просто підстава наших любих друзів.
- І розмовляли ми вже після того багато разів...
- Я б так не сказав... Але нічого. Головне, що ти мене пробачила!
- Повторюю востаннє ти нічого мені не винен. Це я маю маю так поводитись. Тож ти пробачив мене?
Вони засміялися.
- Мені треба поміркувати про це, але я думаю, що я дам вам позитивну відповідь.
- Вразі нашого вже, напевно, сотового примирення пропоную з'їсти  якогось екзотичного морозива! Тільки пообіцяй, що більше не будеш почувати себе винним!
- Добре, але ти не будеш давати мені приводів!
- Пішли вже!
...
Вони купили собі по три кульки морозива у першому ліпшому магазинчику і пішли далі.
- Саш, я не знаю як це все сказати, але без тебе я не впораюся...
- Кажи як є!
- Ти знаєш, що Еббі і Ірен перестали ненавидіти один одного?
- Ну щось чув. Але Еббі мені небагато розповідав...
- Розумієш, я звичайно не можу говорити за Еббі, але я знаю точно, що Ірен він подобається. Знаєш від кохання до ненависті один крок і навпаки.
- І що ти пропонуєш?
- Я хочу допомогти їм...
- Як?
- Ось цього я вже не знаю, але це треба зробити!
- Ну можемо спробувати, як вони з нами...
- Залишити їх на самоті? Не знаю... Можна.
- А чому ти вирішила, що він їй подобається?
- Бо Ірен розповідала про нього з таким захватом. Мені здалось це і є кохання...
- Тоді, може, я спробую розпитати про це Еббі. А вже потім вирішимо що робити...
- Було б чудово!
- Пропоную повернутись до цього завтра...
- Домовились!!!