мамо, або історія від духа...

3 розділ

3 клас, будь ласка, сядьте на свої місця. Сьогодні у наш дитбудинок прийшла ще одна дівчинка. Вона буде вчитись у нашому класі тож знайомтесь - це Марія.
- Я не Марія, я Марі- сказала дівчинка.
- Сідай на ось цю парту біля Микитки,- сказала вчителька.
Дівчинка сіла за парту і  виклала зошити, які вихователі дали їй на передодні.
- Я Нікіта, а тебе Машою звуть. Так? Радий познайомитися. Давай дружити.
- Я не Маша, а Марі і не хочу я з тобою  дружити...
- Зла ти.
У двері постукали.
-Добридень. Можна на хвилинку Марі, новеньку.- сказав чоловік у дверях.
- Вибачте, але я дитину саму відпустити з незнайомою людиною не можу. Ви ж зрозумійте це дитбудинок.
-Та мені на хвилинку. Я лікар. Лікував її одразу після аварії. Якщо ви боїтесь вийдіть з нею. Не бійтесь я не вкраду.
- Угу піти і 20 маленьких дітей одних лишити. Ну добре Марі іди,але на хвилинку.
...
-Ви прийшли?!- Марі накинулась на лікаря.
- Я ж обіцяв, принцесо. Ось бери це фотографія, а це іграшка. Вона в тебе в вітальні лежала.Я не хотів брати, але вона сама до рук залізла.
- Дякую. Це моя улюблена. Я хотіла ведмедика з собою тоді брати. Але тато не дозволив, сказав загублю. І за фото дякую. Ви, справжній друг.
- Ну все біжи, бо сварити будуть. Я тобі рюкзачок купив, щоб ти свої речі ховала. А ще ключі, тільки не загуби, добре сховай. Досі не можу зрозуміти, як вони з тобою того дня опинились.
- Просто, тоді  я їх без дозволу взяла.  Нікого, не спитавши.Вони в мене в кофті
лежали...
-Біжи вже... Ще побачимось.
- Бувайте.
На прощання дівчинка обняла його.
...
-Мам, тат, а що я отримаю на день народження???- запитала Марі у машині
- А що ти хотіла, доцю?
- Невже собаку. Ви подаруєте  мені собаку? Хаскі...
- Іро, це ж мав бути сюрприз...Якої породи ми  вже точно тобі не скажемо:).
- А ще довго їхати? Я хочу її побачити. А це хлопчик чи дівчинка???
- Забагато запитань, сонечко. Вже скоро дізнаєшся.
Вони розвернулися до доньки, щоб посміхнутися. Але це була їхня остання посмішка, адже далі Марі закричала:
- Мам, тато там автомобіль!!!!!!!
Невже знову!?!?! Марійка заплакала. Вже довго їй снився один той самий сон. Точніше кошмар.
- Марі, що сталося?- до кімнати забігла сонна виховательки Оксана Дмитрівна,- я почула- ти плачиш. Знову кошмари. Ну все, все вже минулося. Лягай я тебе накрию.
....
Марі сиділа на підвіконні. Їй так і не вдалось заснути. Вона любила сидіти саме тут, адже звідси видно такий гарний схід сонця, навідміну від вікна в її кімнаті. Зараз була п'ята година ранку тому не дивно, що в коридорі не було нікого. Дівчинка згадувала про маму і тата, думала про той випадок. Марі винила себе в скоєному, адже саме вона відволікла батьків. Чому вона була такою??? Чому?
Її роздуми перервав голос. Вона підняла голову і побачила хлопчика перед собою. Це був Нікіта.
- Що ти тут робиш? Ще зовсім рано,- запитав малий.
-А тобі яка різниця ти ось теж не спиш.- відповіла Марі.
- Я заснути не можу в мене таке часто буває. Мене сюди 1 рік назад віддали. А раніше я з тіткою жив, яка постійно пила. Вона мене била і я її дуже боявся. А ти чого тут?
- Не твоє діло.
- Зла ти...
Хлопчик зібрався йти, але Марі зупинила його
- Не йди. Я не зла просто після всього що сталася....
- Якщо тобі важко, не кажи. До речі, всі діти називають мене Міккі.
- Як Міккі Маус.
- Ну щось на кшталт того. Це через вуха, як у того героя в мультику.
Вони говорили ще дуже довго.... У тій розмові Марі розказала Міккі всю правду, а ще знайшла друга на все життя.