Бийся до кінця!/Fight to the end!

Признання

   Чимин був здивований, він так сидів хвилин 5, наче щось обмірковуючи. Після він рішуче взяв мене і посадив собі на коліна.

- Ти шо робиш? - запитала я і загублено дивилася в очі рішучого хлопця.

- Давно хотів тобі сказати... - почав Чимин і обхватив руками мою талію - Ти, мені дуже подобаєшся. - як Чимин сказав, то приблизив мене до себе - І тому, нікому не хочу тебе віддавати.

   Чимин сказав так, шо його теплий подих я відчула на своїй шиї, а після він поцілував мене в губи. Напевне те, що він не хотів мене віддавати, було зрозуміло через поцілунок і те як він тримав моє тіло. Я в повному шоці, нічого не розуміла. Але знала одне, шо я можливо не скоро піду додому.
   Я й не підозрювала шо Чимин мене любить, але чи це щиро? Знаючи скільки в нього було дівчат, то це навряд. Але в його поцілунках, я забувала все. Коли він з губ переходив до плечей, не забуваючи залишати свої відмітки. Після він положив мене на диван і повис над мною.
   Коли він зняв мою майку, то я трохи прийшла в себе.

- Може хватить? - запитала я і подивилася на свою майку, котру він кинув, як зняв, а після перевела погляд на нього.

- Та не переживай, я не якийсь збоченець. - сказав Чимин і поцілував в губи.

    Більше я боялася шо він зробить зі мною "це", бо я до цього ще не була готова. Але забувала, так як Чимин знає як цілувати. А я вже в свою чергу обвивала його тіло своїми руками і на поцілунок, відповідала теж поцілунком. Взагалом Чимин залишив 2 дуже темних відмітин і пару майже не помітних. Але між цими відмітинами він зупинявся на поцілунки, які зводили мене з розуму. Пощастило, що ці темні відмітини нижче плеч.
   Вже коли він залишив пару відмітин, майже не помітних і пару поцілунків, то взяв мене і сів у першу позу, коли він казав шо я йому подобаюся.

- Ти не втомився? - запитала я і дивилася на нього так, очікуючи позитивної відповіді.

- А шо додому треба чи сама хочеш? - запитав Чимин з посмішкою і далеко не милою.

- Ахаха, да. - сказала я з милою посмішкою - Мені додому треба було ще годину назад, а може й більше.

- А мені так хочеться додому, як тобі в школу. - сказав Чимин.

   І ми обоє почали сміятися. Але коли я крепко сміялася, то почав боліти живіт і я різко перестала, прикусивши губу(мені так завжди допомагало зупинити сміх).