Дозволь мені пізнати тебе

15

Повіки були настільки важкими, що я ледве змогла їх розплющити. Я прокинулась від того, що почула шум за дверима. Спробувала піднялися з ліжка, але нічого у мене не вийшло. Тіло болісно занило, до горла підійшов ком, а голова розколювалась від болю. Я голосно простогнала і змогла піднятись тільки на ліктях. Вмить до мене дійшло, що я в незнайомій кімнаті. Велике двоспальне ліжко на якому лежу і навколо лише темні шпалери. Навпроти скляна перегородка, яка розділяє спальню і гардеробну у якій одна велика шафа купе і комод.

Чорт, де ж це я?

- Мені чхати на те, що ти нічого не знаєш! Перепитай всіх і знайди того, хто це зробив! – почувся чіткий чоловічий голос за дверима.

Двері різко відчинилися і я навіть не встигла прикинутись, що сплю. Райлі занепокоєно подивився на мене, зайшовши до кімнати.

- Мегс, як ти?

Я відсунулась подалі й шоковано дивилась на нього.
Мені це сниться, чи що?

- Що ти тут робиш? Що вчора сталось? І взагалі де я?

Хлопець всміхнувся і влігся біля мене на ліжко. Ще ніколи не бачила його такого «домашнього» в  чорних спортивних штанах і простій білій футболці. І від нього так класно пахне свіжим гелем для душу... Мені теж терміново потрібно в душ.

- По-перше, я живу тут. По-друге, занадто багато питань. І по-третє, ти не відповіла на моє питання, а я спитав перший.

- Тобто? Я в тебе вдома?! – закліпала своїми здивованими очима я.

О боги, що мені скажуть батьки?

Через весь свій біль і слабість, я миттю зіскочила з ліжка, притримуючи на собі ковдру, хоч і зараз одягнена в ті самі речі, що вчора. Через те, що моя голова різко закрутилась, я не втрималась на ногах і впала на підлогу. Райлі зразу підбіг до мене і підняв моє обличчя своїми великими долонями.

- Що ти робиш, дурепо?! – прокричав він, а я похитала головою.

- Не кричи ти так, голова й так розколюється... Райлі, про що ти думав, коли віз мене до себе додому? Мене батьки вб'ють! – я втомлено сперлася на ліжко.

Хлопець тихо хмикнув.

- Все буде в нормі. Я написав Дженні, що тебе не буде...

- ЩО? Ти написав Дженні?! Ти у своєму розумі? – викрикнула я і вже задумалась над тим, як виправдовуватись сестрі за такий вчинок.