Дозволь мені пізнати тебе

18

- Меган, я така втомлена за сьогодні. Сьогоднішньої репетиції я, схоже, не витримаю, — простогнала Лілі, коли ми зайшли в актовий зал.

- Витримаєш. Можливо куратор не буде тримати нас довго. Сьогодні ж п'ятниця, — промовила я. Я теж втомлена, але ж що зробиш. Студентське життя воно таке.

- Сподіваюсь на те. Ти не в курсі, коли нам мають привезти костюми?

- Тиждень перед виставою, скоріш за все, — знизила плечима я.

Ми підійшли до сцени й там побачили наших одногрупників, які чекали на куратора. За ці два місяці ми з одногрупниками дуже зблизились. Особливо приємно те, що всі запам'ятали імена кожного з нас. І мене тішить, що тут люди доросліші не тільки віком, а й розумом. І тут немає тієї злості, ненависті й знущань, які були у школі. Звичайно, не у всіх так. Але, на жаль, мені випала «честь» провчитись у такій школі. І це були найгірші роки мого життя. За цей період я набралася стільки комплексів і образ, що була невпевнена чи буду щаслива в житті. Та, як бачите, чорна смуга в нашому житті рано чи пізно проходить і настає біла. Сподіваюсь, у мене вона буде довша, аніж чорна.

Через годину, після репетиції, Лілі ще десять хвилин стогнала про те, як вона замучилась і як вона хоче спати. Як тільки ми вийшли з корпусу, то побачили навколо себе купу студентів. Ну звісно ж, кінець тижня. Всі вже почали обговорювати свої плани на вихідні дні. І в мене є чудовий план: сидіти вчити сценарій, паралельно дивитись серіал на Нетфлікс і пити гарячий шоколад.

- Ну що? Ти зараз додому? – спитала Лілі, «вирвавши» мене з моїх грандіозних планів.

- Так. Зараз прийду, ляжу на ліжко і буду цілий день лежати дивлячись на стелю і не думати ні про що, — замріяно промовила я.

- Як це прекрасно звучить, — замріяно відповіла вона і ми посміхнулись.

Тільки-но ми спустились сходами, то почули позаду нас:

- Ліліан!

Лілі скривилась. Вона перелякано глянула на мене і швидко сказала:

- Чорт! Повним іменем мене називає лише...

- Кайден, — сказала я, побачивши переді мною знайоме обличчя.

- Чого тобі? – спитала вона, по-діловому склавши руки.

Кайден посміхнувся з її реакції й поглянув на мене: