Дозволь мені пізнати тебе

29

- Великий зелений чай, будь ласка, — попросила я дівчину за прилавком і глянула на Лілі біля мене, — а ти що будеш?

Подруга знизила плечима і розгублено відповіла:

- Я навіть не знаю, що обрати. Мабуть, візьму те саме, що і ти.

- Тут, до речі, смачний зелений чай, ти не пошкодуєш, — посміхнулась я і взяла кружку із напоєм.

Ми, нарешті, написали останній залік. Я здала все на п'ять, але щось не дуже цьому радію. На душі все так же паршиво. Присіла за найближчий вільний столик біля вікна, щоб споглядати, як паде дощ. Ця погода описує весь мій настрій.

- Схоже, що у ЛА розпочався сезон дощів, — промовила сумно Лілі, сідаючи навпроти мене.

- Угу...

- Ти щось цілий день сама не своя. У тебе все гаразд?

Ні, у мене не все гаразд. Я поцілувала твого брата при тому, що у мене є хлопець. Це ж шикарно!

- Я не виспалась сьогодні, — відповіла правду я, та приховала найголовніше, — Навіть прийшлось замазувати свої синяки під очима.

- Хіба в такому молодому віці вже можна страждати безсонням? – засміялася вона, зробивши ковток чаю.

- Повір мені, в такому віці можливо все.

- Меган, я серйозно. Якщо щось сталося, ти можеш мені довіряти.

Я усміхнувшись кивнула Лілі й спробувала чай на смак. Ммм, такий смачний і ароматний. Хоч це заспокоїть мене.

- Знаю, Лілі. Ти ж моя найкраща подруга.

- Саме так, — підморгнула вона мені й піднесла до моєї кружки свою, легенько стукнувши.

Всю свою дорогу я думала про те, що мені робити далі. Мені треба остаточно змінити свої думки в потрібне місце. Я наробила багато помилок за цей період і мені потрібно виправитись. Тільки як?!

На наступний день, я прекрасно виспалась і провела в ліжку пів дня. Як тільки заставила себе встати, зайнялася ділом. Швиденько пропилососила і перемила усю посуду. Трохи відпочивши, взяла швабру і як тільки почала — почула стук у двері. Боже, мій дім — прохідний двір якісь.

Пройшла до дверей і зразу відчинила їх.

- Привіт, господинька, — сміючись сказала Дженні, побачивши мій вигляд.