Дозволь мені пізнати тебе

21

Мабуть, пройшло вже двадцять хвилин, як я досі сиджу на мокрому асфальті й не знаю куди йти. Лілі так і не відписала, а Тревор ще не приїхав. Ніхто мене не шукає, отже нікому я не потрібна. Супер, просто супер.

Я піднялася і пройшла прямо декілька метрів по мокрій дорозі. У кінці дороги помітила невеличке світло від фар. Невже Тревор? Я почекала, поки та машина не під'їде до мене. Ну нарешті...

- Мег, це ти? – прокричав хлопець, опустивши переднє вікно.

- Приїхав... - прошепотіла я собі під ніс і усміхнулась.

- Сідай швидко.

Я відчинила двері та сіла в теплий салон машини. Подивилась із вдячністю на Тревора, який сидів і розглядав мене.

- Чорт, Мег, не лякай мене. Ти плакала?

Він сто відсотків помітив мої запухлі червоні очі від сліз. Зрозумівши те, якою слабкою він мене зараз бачить захотілось знову заплакати.

- Це не важливо, Тревор... Просто я зрозуміла, що мені потрібно триматися від цих людей якнайдалі.

- Ти зараз натякнула на ще одне моє питання. Ти йшла на вечірку Кайдена Скотта?

Я соромно опустила голову. Хлопець і сам все зрозумів після цього. Він відвернувся від мене, дивлячись на його будинок.

- Пробач... Пробач, що збрехала. Мене потягла Лілі. Я повинна була тобі розповісти це все раніше.

- Та ти не повинна відчитуватись переді мною, Мег. Мене цікавить те, хто тебе образив, що ти плакала? – сказав сумно він, погладжуючи мою щоку.

- Мене ніхто не ображав. Просто... - промимрила я, підбираючи вдалі слова, — Я розчарувалася в одній людині. Від того й прикро.

Тревор не розгубився і зразу обійняв мене. Зараз ніякі слова не допоможуть так, як допомагають обійми. Я вдихнула на повну легкий запах одеколону Тревора, щоб перекрити ним запах Райлі. Хоча б трішки...

- Від тебе дуже сильно пахне сигаретами. Ти куриш? – запитав прямо він, трохи відсторонившись.

Я  негативно помотала головою.

- Ні. Я стояла поруч біля тих хто курив.

- А, тоді окей. Я вірю тобі, Мег. Будь ласка, ніколи не бреши мені більше, добре? – відповів щиро він і повів машину по дорозі.