Дозволь мені пізнати тебе

27

Прокинувшись, зразу взяла до рук свій телефон, щоб подивитися котра година. Восьма ранку. Наталі тихо і мирно ще спить біля мене. Тихенько встала з ліжка і прихопивши сумку, вийшла з кімнати. Тіло досі неприємно ниє після вчорашніх емоцій. Душ мені б не завадив... До речі, про душ. Як тільки наблизилась до ванної кімнати почула, як у ній ллється вода. Невже Райлі вже прокинувся? Швиденько пробігла повз і спустилася вниз по сходах. Здається, ніхто мене не помітив. Швидко одягла кросівки й вибігла з квартири, паралельно викликаючи таксі. Потрібно додому, поки я не зробила якусь дурницю.

Через годинку я була вдома. Не поспішаючи, скинула з себе весь одяг і зайшла в душ. Каплі важко стікали по склу і я уважно дивилася за ними, згадуючи весь той кошмар, який пережила вчора. Як там Райлі? Що думає Тревор? Оці питання не давали мені спокою. Я не знаю, що мені робити далі. Я не знаю, що буде далі. І по-справжньому лякає...

Дорогий щоденник!
У мене дежавю. Я остаточно розгублена. Настільки прикро, що зараз слухаючи веселу мелодію, я плачу. Я збрехала своєму хлопцю, що їду помагати сестрі, а сама поїхала допомагати Райлі тому, що він мало не вмер від передозу. Звучить, як сценарій якогось фільму, а не як реальне життя, хіба ні? Не знаю, як розплутати цю «заплутану» історію. Боюсь признатися не тільки тобі, а ще й собі, що дійсно відбувається з моїми почуттями. ЦЕ ВЗАГАЛІ ЛІКУЄТЬСЯ?
Мені потрібно відволіктися. Завтра екзамен, а я розкисла. Ще обов'язково напишу тобі, бо тільки тобі можу це все розповісти.

«Боже, Меган, ти стаєш параноїком» - сказала мені моя підсвідомість. Закрила щоденник і кинула його на ліжко. Телефон завібрував. Боже, ну тільки не це. Я ще не готова!

- Алло, Мег, ти не спала? – запитав бадьоро Тревор на лінії.

- Ем, ні. Привіт. Як спалось?

- Без тебе нудно, — відповів той і я прикрила очі, щоб знову не розплакатись, — Як Дженні?

- Прекрасно, я її вчасно визволила. Я вже вдома якраз...

- І які плани?

- Готуватись до заліку, звісно, — знизила плечима я.

- Ну і молодець. Мені теж потрібно. Я ще напишу тобі?

- Так, буду чекати.

- Люблю тебе, Мег, — сказав хлопець і мені аж потемніло в очах.