Пройти крізь туман: за межами реальності(Заморожено)

Миттєва карма

Почалась школа.
— Я хочу спати. — зітхнувши, сказав Нейт.
— Я тоже. — відповіла я. — Навіщо алгебру робити першими двома уроками? Я ще не проснулася, щоб розв'язувати задачі. — роздратовано продовжила я.
Тільки Нік щось писав у зошиті. Ну да, любитель математики. Мені б так. Я хоча розумію математику, але не сильно люблю. 
Продзвенів дзвінок.
— Урок закінчився. Зараз велика перерва, тому чергові - вологе прибирання, всі інші на перерву. — сказала вчителька і пішла на наступний урок.
— Пішли? — запитала Мія.
— Ага.
Ми вже доходили до дверей, коли я спіткнулася об рюкзак, але мене спіймав Нейт, який йшов попереду.
— Ти як? — запитав він.
— Все нормально. Дякую. — відповіла я і почула біля сміх.
— Ти що, взагалі не бачиш, куди йдеш? — запитала ніхто інша, як Крістіна.
— Закрий рот, а то зараз твоє обличчя відчує смак підлоги. — сердито процідила Мія.
— А сил хватить?
— Скажи, коли з твого рота ми почуємо якісь розумні речення? Взагалі людина розвивається протягом всього життя, але ти походу виняток. Твій мозок зупинив свій розвиток ще в першому класі? — знущаючись, проговорив Нік.
Вона не знала що на це сказати, тому просто пішла з класу. Але тут її настигла миттєва карма. Вона спіткнулася об поріг і впала. Ми і всі, хто залишилися в класі не витримали і почали сміятися. Навіть Дарк тихо сміявся в стороні. Її подруги допомогли встати і вони відразу пішли.
— Ні, ну вона заслужила. — сказав Нейт.
— Згідна. — підтримала Мія, ще трохи посміюючись.
— Дратує. — тихо сказав Нік, взявши мене за руку. Я поглянула на нього. Він ще зло дивився в сторону, куди повернули дівчата.