Пройти крізь туман: за межами реальності(Заморожено)

Вона зникла

– Нова підказка: "Покаже істинну твою". – сказав Роланд.
Зараз ми знаходимося у вітальні, де нас зібрали для обговорення нової підказки.
– І що це може бути? – запитала Мія.
– Може це очі? Говорять же, що якби ти не хотів приховати власні емоції, очі покажуть правду. – сказав Нейт.
– І що ти пропонуєш? Виколоти комусь очі? – саркастично запитала я.
– Да ну тебе.
– Ріно, що говориться в легенді? – звернулася до мене Ліззі.
– А... зараз.
"Так... шкатулка, кристал... О!"
– Залишилось дзеркало.
– Дійсно. Підходить. Дзеркало справді може показати істинну. І де його шукати? – протараторив Нейт.
Але ніхто не встиг відповісти, оскільки раптово нізвідки з'явився невідомий хлопець і схопив Мію.
– Привіт, Міє. Не проти якщо я тебе заберу?
– Міє!!!
І так само раптово зник з нею.
Все відбулося буквально за кілька секунд. Ніхто не зміг швидко відреагувати.
                            * * *
– От дідько!!! – викрикнув Нейт. – Якби я тільки був сильнішим...
– Ти не винен. Ніхто з нас не встиг нічого зробити. – відповів Нік.
– Нейт, з Мією все буде гаразд. Рита її захистить. – сказала Лея, присівши біля Нейта і взявши його за руку.
Пройшло вже дві години, але ми до сих пір не дізналися нічого про Мію.
Ми хранителів покликали майже відразу після того, що трапилося.
Вони пішли допомагати дорослим шукати зачіпки, а Дня залишилася, щоб підтримати Нейта.
Я безперервно ходила кругами по кімнаті. Страх, тривога повністю охопили мене і я не могла нічого з собою вдіяти, тому намагалася зайняти себе ходінням, щоб хоч трохи заспокоїтися.
– Ріно... – покликав мене Нік, який виглядав найспокійніше з нас усіх. Лише непомітне тремтіння рук видавало його хвилювання. – підійди до мене.
Я підійшла і сіла біля нього. Він відразу обійняв мене, поклавши свою голову на мою.
– Чшшш... Заспокойся. З Мією все буде гаразд.
Раптом двері відчинилися і в кімнату ввійшли наші хранителі.
– Ну що? Є щось? – запитала я.
Але вони обоє повернули голови, показуючи, що нічого не знайшли.
– От же!!! – крикнув Нейт.
– Можливо, ви пам'ятаєте ще щось? Як виглядав той хлопець? – запитав Елайн.
– Ні. Ми вам вже все сказали. – відповіла я.
Але Нік чомусь прикрив очі.
– Нік? – звернулася я.
– Тихо. Я намагаюся детальніше згадати як виглядав той хлопець.
Нік знову і знову згадував той момент: "Мію схопив хлопець. Як він виглядав? Так... у нього було чорне волосся... А не темно каштанове? Хм... Ні, точно чорне. А очі... Стоп. ОЧІ!".
Різко Нік відкриває очі.
– Нік. Ти щось згадав?
Але він не відповів, лише підійшов до Лорель і поглянув на неї.
– Той хлопець.
– Так? – відповіла Лорель.
– Він мав такі ж чорні волоси і очі... Такі ж очі, як у тебе. Лише трохи світліші. – проговорив Нік.
– Очі... говориш. – повторила хранителька. – Стоп. Такі ж очі, як у мене... тільки світліші? Точно. Я знаю, хто це.
Всі поглянули на Лорель.
– Це Еміль.
Хранителі виглядали здивовано.