Пройти крізь туман: за межами реальності(Заморожено)

Схованка

Мія швидко спакували свої речі і збиралася йти.
- Гарної дороги, Міє! - сказала я і обійняла подругу.
Далі був Нік: Будь обережною. - спокійно промовив хлопець.
- Так, звісно. - відповіла дівчина і обійняла на прощання хлопця.
Далі був Роланд, Ліззі і батько Нейта.
- Ось тобі книга. - сказав Роланд. - По ній ти зможеш вчитися. Ми не зможемо часто тебе провідувати, тому і вчити також, але Ріта і Еміль допоможуть тобі вдосконалити твої здібності.
Останнім з ким прощалася Мія був сам Нейт.
Хлопець підійшов до неї і поцілував в лоб.
- Я сумуватиму за тобою.
- Я теж.
Дівчина з хранителями вийшли з особняка і зникли з поля зору.
- Ось ми й на місці. - ніяково сказав Еміль. Він все ще відчував винну.
- Ага...
- Як ти, Міє? - тихо запитала її хранителька.
- Все гаразд.
Насправді ні. Мії було складно. Їй було найскладніше прийняти те, що вона частина магічного світу. А зараз вона відділена від своїх друзів і повинна бозна-скільки часу провести в невідомому їй місці. Але по-іншому не могла. Якщо її схоплять і заберуть каблучку може статися непоправне.
Ріта розуміла, що її підопічна збрехала, але не могла нічого зробити.
Еміль повів дівчат до свого дому. У кожного з хранителів є магічна кімната, де вони живуть.
- Вау, тут дуже затишно. - сказала Ріта.
- Згідна. - погодилася Мія. "Я справлюся. Я не сама."
Вона швидко переодягнулася і відразу заснула. Дівчина була занадто втомлена від телепортації сюди, від своїх емоцій.
- Як вона? - запитав Еміль.
- Не дуже. Насправді. - відповіла хранителька. - Але надіюся Мія зможе адаптуватися.
Так і пройшов перший день Мії в Антарктиді.
Мія проснулася досить рано. Голова боліла.
- О, ти вже проснулася. - сказала Ріта. - Ходи снідати.
- Так, дякую.
- А потім пройдемося погуляти.
- Де? - здивовано запитала дівчина.
- В Антарктиді. Де ж і ще?
- Але ж повсюди лише лід і сніг.
- Ну чому, як мінімум тут є дослідницькі експедиції. Можемо поглянути на них. Що ти цілий день хочеш тут сидіти?
- Напевно, варто сходити.