Канікули закінчились і нам прийшлося повертатися. Ми зі всіма попрощалися, ще багато разів послухали Роланда, що ми маємо бути обережні, що в мене вже вуха болять, і нас відправили.
Вдень я вже була вдома.
— Я прийшла. — сказала я, зайшовши.
З кухні вийшла мама і обійняла мене.
— Привіт. Як відпочила?
— Все добре.
— Що ж післязавтра в школу.
— Ой, не нагадуй. А де тато?
— На роботі. Їсти будеш? — відповіла мама.
— Ні, дякую. Я трохи втомилася, тому піду в кімнату.
— Добре.
Мама пішла на кухню. Після того, як мені сказали, що мої батьки мені не рідні, я побачила, що справді не дуже на них схожа. Хоч я і здогадувалася про це, але все таки була не впевнена.
«Привіт, Емарте.»
«Доброго дня, маленька леді. Щось сталося?»
«Ні, просто... Стільки всього відбулося... Я запуталась... Зараз я в дома, але.. все якесь не таке. Мені все ще здається, ніби це все сон, з якого я ще не проснулася.»
«Це нормально.»
«Справді?»
«Так. Думаю, ваші друзі зараз в такому самому стані. Хочете поговорити про думки, які вас хвилюють?»
«Ні... можливо, не зараз.»
«Гаразд.»
Я закрила щоденник, поклавши його в шухляду, і лягла. Як тільки я поклала голову на подушку, то відразу заснула.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Пройти крізь туман: за межами реальності(Заморожено)
RandomЩо чекає на наших героїв? Нові пригоди, нові емоції. Що нового вони про себе дізнаються?
