Пройти крізь туман: за межами реальності(Заморожено)

Заплутаність

– І що нам тоді робити? Каблучку заховати не вийде. – запитала Мія.
– Тренуватися. – відповіла Ліззі. – Щоб ти і всі ви могли самостійно себе захистити, якщо раптом допомога не зможе прийти вчасно.  І, до речі, не варто повністю покладатися на своїх хранителів. Вони сильні, але не всемогутні.
– Ходімо.
Я взяла невеличкий млинець і пішла за всіма до тренувального залу.
Тренування було довгим і виснажувальним. Як тільки я зайшла в кімнату, то відразу заснула.
Проснулась я під вечір. Але я зовсім не відпочила, ніби і не спала.
Раптом я відчула чиюсь присутність.
"Дарк? Ні. Не схоже."
– Ну привіт.
"Цей голос!"
Я різко обертаюсь: Даніель!
Він сидів на підвіконні, пильно спостерігаючи за мною.
– Як ти тут опинився!?
Але він мовчав.
Вставши, Даніель підійшов до мені і підняв мою голову за підборіддя. Він почав розглядати моє обличчя.
– Ти так схожа на свою матір. Але... – сказав чоловік і стиснув моє обличчя настільки сильно, що від його маленьких нігтів з'явилися подряпини, а в погляді з'явилася ненависть. – ці риси Віктора, – "Мого батька?" – які просвітлюються на твоєму обличчі, неймовірно мене дратують! – і різко відпустив мене, відкидаючи трохи в сторону.
Я хотіла використати магію, але... не змогла. Нічого не виходило.
– Що ти зробив з моєю силою?
– Ріно!
"А, Дарк?"
– Дарк! Ти де?
– Ріно, це все сон. Прокинься!!
"Це все сон? Я зрозуміла"
Я намагалася сконцентруватися, щоб вийти зі сна.
"Прокинься, прокинься. Давай же, Ріно."
Вдих. Видих.
Раптом я відкрила очі. Моя кімната. Знову вечір. Я почала важко дихати. Переді мною  з'явився Дарк.
– Ти як?
Віддихавшись, я відповіла: Вже... нормально. Але я вже не розумію, це робота Даніеля чи це через стрес.
– Я не відчуваю чужого впливу, тому, напевно, це все ж таки стрес.
Стук у двері.
– Так?
– Ріно, будеш ввечеряти? – запитав Нейт, заходячи в кімнату. – А чому ти не вмикаєш світло?
– Я тільки що проснулася, тому не ще не встигла.
Нейт підійшов і ввімкнув світло.
– Ріно, все гаразд? Ти зблідла. – схвильовано запитав Нейт.
– Мені тільки що приснився неприємний сон. Я ще не відійшла.
Нейт сів біля мене і обійняв за плечі. Він нічого не говорив. Лише чекав поки я повністю заспокоюсь. Так ми просиділи кілька хвилин.
– Дякую. Мені вже краще. Ходімо їсти.
– Добре. А, до речі, звідки в тебе рани на підборідді.
– А? – я підійшла до дзеркала. – Які... – у мене справді були кілька царапин в тих місцях, де мене схопив Даніель. – рани? – я поглянула на Дарка, але похитав головою, показуючи, що нічого не знає. – Не знаю. Можливо, коли спала якось себе зачепила.
Я швидко, але спокійно вийшла з кімнати, щоб Нейт не встиг ще щось запитати.
Ми досить швидко повечеряли.
– Ріно, ну як ти так умудрилася? – питала Мія, лікуючи мої ранки.
– Чесно, сама не знаю. Може я стала лунатити...
– Ага. Лунатити, завдаючи собі школи? – саркастично проговорив Нік.
На ці слова я відвернулася від нього, коли Мія завершила свою роботу.
– Ну все, все. – сказав Нік, обійнявши мене зі спини за плечі і поцілувавши голову. – Я сьогодні посплю з тобою, щоб відігнати всі твої кошмари.
Ввечері Нік прийшов до кімнати і ліг біля мене, взявши за руку. Ми швидко заснули.

Вранці я проснулась перша. Тому я почала будити Ніка на сніданок.
Спустились на кухню ми останні.
– Доброго ранку.
– Доброго.
– Які плани на сьогодні? – запитав Нік.
– Шукати наступну підказку. – відповіла Ліззі. – А ви підете тренуватись.
– А де мій батько? – промовив Нейт.
– Пішов по справах в інститут. – сказав Роланд.