Пройти крізь туман: за межами реальності(Заморожено)

Кошмар

Я прокинулася від того, що мене хтось штовхає в плече.
— А? Що? — спросоння сказала я, відкривши очі. Переді мною стояла схвильована Мія. — Мія? Що таке?
— Нік...
— Що з ним!? — різко встала я.
— Ми не можемо його розбудити. Здається, йому сниться кошмар.
Ми швидко побігли до його кімнати. Там вже стояли Нейт, Роланд і Ліззі.
— Це магія. Ми зараз не зможемо його розбудити. Він має сам прокинутися. — сказала Ліззі. Я повільно підійшла до ліжка. Він непорушно лежав, але на його обличчі видно різні емоції: біль, злість, стах, які змінюються одна за одною. Ще трохи і він закричить.
— Але ми маємо йому якось допомогти! — сказав Нейт.
— Я знаю, але в цьому випадку ми не можемо. — відповів Роланд.
— Роланд, нам потрібно поговорити. — проговорила Ліззі і вони вийшли.
Я сіла на край ліжка.
— Ми вас залишимо. — сказала Мія і забрала з собою Нейта.
Я поклала праву руку йому на лице. Іншою я взяла його руку в свою. Я повільно гладила його по обличчі, щоб трохи заспокоїти.
— Пам'ятаєш, коли мені сказали, що в мене шизофренія. Я тоді в була вся в сльозах і зустріла тебе. Ти тоді заспокоював мене і сказав, що я не одна. Ось і ти не один. Я знаю, що тобі зараз боляче... І мені від ще гірше від того, що я нічим не можу тобі допомогти. Але ти маєш прокинутися. Стільки людей за тебе хвилюються, не змушуй їх хвилюватися ще більше. — сказала я, поцілувала його в лоб і продовжила гладити по обличчі.
Раптом він почав жмуритися і... відкрив очі.
— Ти прокинувся! — радісно сказала я.
В кімнату забігла Мія.
— Я покличу всіх! — радісно проговорила вона і швидко вийшла.