Пройшов місяць. Середина квітня. Почались канікули. Ми четверо домовились зустрітися і погуляти в парку, куди я і прямую. Сьогодні дуже гарна погода. На деревах розцвіли квіти, тепло і сонячно. Я вже майже дісталася до потрібного місця. Незважаючи на вихідний, на дворі, на диво, майже не було людей. Тільки три чи чотири людини проходили повз. Раптом біля мене проїзджає чорна машина з чорним склом, яка зупинилася трохи далі від мене. Нічого дивного, тому я, не звертаючи увагу, попрямувала вперед. Коли я проходила повз машини, двері різко відчиняються і виходить темноволосий хлопець з синіми очима, років 20. „Ці очі... Невже це він? Чи може я помиляюся?“ Його права рука чомусь була зігнута в кулак.
— Ріно, стій. — сказав він.
— Вибачте, але звідки ви знаєте, як мене звати? — запитала я, повернувшись.
— Ти мене не пам'ятаєш, — „Не пам'ятаєш... Але я ж його взагалі не знаю. Чи мені так лише здається?“ — але, будь ласка, довірся мені і сядь у машину.
— Я вас не знаю і сідати нікуди не буду. — різко відповіла я.
Я поглянула на машину і через відчинені двері побачила на передньому сидінні рудоволосу дівчину. Потім я перевела свій погляд і побачила... своїх друзів, які мирно спали на задньому сидінні машини.
— Хто ти!? І що ви зробили з моїми друзями!? — кричала я.
Хлопець підняв праву руку і розкрив її. В його долоні був рожевий порошок. Він різко подув і весь порошок полетів на мене і я випадково вдихнула його. Не пройшло й хвилини, як перед очима почало все пливти.
— Вибач, Ріно, але це для твого ж блага. — почула я слова хлопця перед тим, як впасти в темряву.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Пройти крізь туман: за межами реальності(Заморожено)
RandomЩо чекає на наших героїв? Нові пригоди, нові емоції. Що нового вони про себе дізнаються?
