Сонце підземель | UKR

Три пари очей

Равенну розбудив стук в двері.

— Заходьте, — сонно протягнула вона й сіла на ліжку, позіхаючи.

В приміщення увійшов Снейп.

— Доброго ранку, Северусе, — усміхнулась дівчина, поправляючи нічну сорочку і загорнувшись в ковдру.

— Доброго, — відповів чоловік, відкриваючи тяжкі завіси на вікнах, щоб впустити сонячне світло.

— Приніс те, що я просила?

— Приніс, — він зайняв місце на стільці, що вже ніби приросло до ліжка, й дістав з кишені маленьку пляшечку. — Тільки це погана ідея. Ти ще слабка. Склад ядерний.

— Дякую! — чаклунка вскочила й обійняла його, не скриваючи радості.

Професор секунду сидів нерухомо, думаючи над цим жестом, а потім і сам ледве обійняв її та усміхнувся.

— Ти маєш розуміти, що ефект не довговічний, — він суворо відсторонив її від себе.

— Мій дід винайшов клятий Філософський камінь, а ти сумніваєшся в моєму вмінні скласти потрібне зілля, — іронічно відказала вона. — Всього півгодини, мені більше й не треба.

Він зітхнув, приймаючи поразку. На кілька секунд повисла тиша.

— Мелфой-старший заходив, — раптом сказала вона.

— Сподіваюсь, не поскупився? — професор іронічно вигнув брову.

— Навіть і близько ні. Був дуже щедрим і ґречним. Дивись, — Равенна простягнула коробку.

Чоловік відкрив кришку й скептично оглянув вміст.

— Мені здається, ти йому до вподоби, — похмуро сказав він і закрив коробку.

— Вони настільки дорогі?

— Справа не в цьому. Він надзвичайно багатий. Це дрібниця для нього в фінансовому плані.

— А не в фінансовому?

— Це сімейні прикраси. Хоч їх років сто ніхто й не одягав. Дивно, що він вирішив розлучитись з ними, а не купити нові.

— Поверни йому, — рішуче сказала вона й простягнула коробку. — Буду намагатися більше з ним не контактувати.

Снейп усміхнувся.

— Та чого ти. Облиш. Якщо він тобі симпатичний — не відмовляйся. Луціус дуже щедрий до своїх жінок і дуже швидко перегорає. В збитку не лишишся й багато часу не втратиш.