Сонце підземель | UKR

Ворони та змії

Махнувши рукою з чорною міткою, Северус пройшов крізь ворота Мелфой менора. Його крок був швидким та трохи знервованим. Вітер розвивав чорну мантію, погрожуючи наскрізь пробрати холодом її власника, але той цього не боявся. Чоловік так само увірвався в будівлю, де в холі вже чекав його власник.

— Ах, Северусе, вітаю. Темний лорд вже чекає, — всміхнувся Мелфой з дрібкою фальші, простягаючи старому другові руку для рукостискання.

Без зайвих слів Северус нагородив його благородну фізіономію міцним ударом кулака.

— Це за Равенну, — холодно сказав професор і пройшов до дверей кабінету повз чоловіка, що закрив рукою обличчя.

Постукав та зайшов.

Волдеморт розмістився в шикарному масивному кріслі коло вікна.

— Мій лорде, — схилився в вітанні.

— Северусе, — спотворив свій рот в усмішці. — Проходь, сідай, — вказав на крісла навпроти. — Мені сказали, ти шукав зустрічі зі мною.

— Все так, — професор зайняв місце і зустрівся поглядом зі створінням, що колись було людиною.

— Чого ж ти хотів? — Редл був у гарному гуморі, чим і збирався скористатися зіллєвар.

— Як ви вже, напевно, знаєте, я одружився.

Усмішка Темного лорда стала ширшою.

Северус продовжив:

— Моя дружина походить зі знатного роду Фламель, хоч її батько і маґл. Равенна дуже сильна та обдарована чарівниця. А найголовніше, вона давно хотіла доєднатися до наших лав.

Кілька миттєвостей панувала тиша, і професор вже було вирішив, що це провісник відмови.

— Я вірю тобі, Северусе. Якщо вже ти її обрав, вона не просто красуня. Я буду їй радий, — ватажок своїми словами вгамував його підозри.

— З цієї причини я й навідався. Завтра її збираються ув'язнити в Азкабан.

Волдеморт розсміявся.

— Що вже такого встигла накоїти твоя пташка?

— Нічого незворотного, мій Лорде. Міністр магії та Долорес Амбридж просто зводять з нею особисті рахунки.

Секунду помовчавши, ватажок кивнув.

— Не хвилюйся, йди завтра на засідання та забирай свою принцесу. Тобі ніхто не завадить. А після, ввечері, я хочу особисто поглянути їй у вічі.