Сонце підземель | UKR

27

Вечірнє сонце золотом забарвило старовинний маєток. Перед будинком на повну буяли троянди. Вода журчала у фонтані, біля якого грався чорноволосий хлопчина років восьми. Він пускав у воду маленькі паперові кораблики й слідкував, як ті, трохи відпливши, знов прибивались до ботик. Шелестіла листва, цвірінькали птахи. Від заняття його відволік неочікуваний гість, що з'явився на горизонті. Юнак з невеликим рюкзаком через плече йшов до маєтку втомленим кроком. Золотаве волосся виблискувало у світлі сонця, що поволі заходило.

Сюди ніколи ніхто зі сторонніх не приходив, і хлопчику варто було б злякатися, але той з дитинства був більше цікавим, ніж лякливим. Тому він дістав з води всі свої кораблики й взявся чекати мандрівника, всівшись на лавку поруч неподалік.

— Вітаю, — всміхнувся незнайомець, підійшовши ближче. — Тут будинок пані Фламель?

— Ні, не знаю таку, — захитала головою дитина. — Це будинок моєї родини.

Мандрівник помітно розчарувався. Рюкзак впав з його плеча на землю. Він подолав такий шлях і все дарма.

— Шукаєте пані Фламель? — на поріг вийшов статний чоловік у темному вбранні. На руках він тримав дівчинку років трьох. В гарній зеленій суконці й з таким же чорним кучерявим волоссям, як і у господаря будинку. Очевидно, молодша донька.

— Так, сере, — кивнув незнайомець.

— Навіщо вона вам? — його тон низький та серйозний, але, схоже, дітей це ніяк не бентежило.

Хлопчик зірвав польову квітку і приніс її дівчинці, що вже тягнулася з батьківських рук до подарунку.

Мов не звертаючи увагу на гостя, чоловік, повністю захоплений дітьми, присів та поставив молодшу на землю, щоб та могла прийняти квітку та пограти з братом.

— Нарвіть квітів і мамі. Тільки обережніше на сходах, Луція з ними ще погано справляється, — сказав неголосно сину.

Прослідкувавши за тим, що діти благополучно спустилися вниз, чоловік знову серйозно звернувся до нього:

— Так навіщо ви її шукаєте?

— Багато років тому вона дала мені цю адресу та сказала, що завжди чекатиме тут, — нервово ковтнув слину юнак. Чоловік не підвищував голосу і нічого такого не казав, але вже буквально тиснув на нього своїм авторитетом і трохи лякав. Цьому не завадило навіть те, що хвилину тому він мило розмовляв з дітьми.