Сидячий на дереві шкільного двору чорний, як смол, ворон мовчазно спостерігав за прощанням учнів та Гоґвортсу. Гості поїхали кілька годин тому, зараз же будівлю полишали останні студенти і деякі викладачі. Коли з деревом порівнявся світловолосий хлопчина, птаха голосно каркнула, і він, злякано здригнувшись, підняв на неї очі. Усміхнувся, кивнув, прощаючись, та пішов далі. За ним пройшла ще пара людей, і школа чарівництва цілком спустіла. Голоси стихли. Чувся тільки шум вітру і шелест листя. Це наводило тугу. Ворон злетів у двір і прийняв свою природну подобу.
Похмура, як грозова хмара, Равенна дістала цигарку і попрямувала до пішохідного мосту. Одразу після турніру її ледь не звільнили через інцидент з міністром після третього випробування. Коли усім стало зрозуміло, що хлопчик Діґорі мертвий, відьма без зайвих слів спустилась зі своєї трибуни і прилюдно відвісила йому дзвінкий ляпас.
— В цьому тільки ваша провина! — розлючено сказала і, обернувшись птахом, полетіла геть, хвилюючись, як би ляпас не став найневиннішим, що вона скоїть.
Ображений міністр збирався вимагати її негайного звільнення, але Луціус допоміг владнати ситуацію, тож наслідки не торкнулись Фламель.
Зараз, невдоволено докуривши свою цигарку, Рав розгонистим кроком, прищепленим їй в Дурмстрензі, безжально стукала по дошках мосту. Вона відчувала злість масштабів Темного Лорда. Хотілось щось зламати і на когось накричати, тому дівчина уникала зустрічі з будь-ким.
— Доброго вечора, міс, — на іншому кінці мосту на зустріч до неї йшов Луціус.
— І тобі, проте не зараз. Я не налаштована на бесіду, — суворо попередила вона.
— Хто зіпсував настрій найпрекраснішій жінці? — він усміхнувся, підійшов ближче і, поклавши руки їй на плечі, зазирнув в очі.
— Просто жахливий день. Не зважай. Хотів щось?
— Хотів, — він дістав з кишені неймовірної краси золотий браслет, прикрашений численними смарагдами і рубінами. Чудове червоно-зелене поєднання. Коштує, напевно, захмарно. — Дозволиш твою ручку?
Відьма підтягнула вище чорний рукав, і чоловік надів на тонке зап'ястя прикрасу.
— Не варто було, це надто дорого, — ніяково усміхнулась чаклунка.
— Ти заслуговуєш більше, ніж цей браслет, — самовдоволено усміхнувся.
— Чого ще? — подарунок, як і очікувалось, трохи оживив її.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сонце підземель | UKR
FanfictionОповідь про трьох чоловіків, небайдужих до однієї жінки. І небайдужих по-різному: хтось пристрасно й палко кохає, хтось мовчки і всім серцем, а хтось щиро й невзаємно. В житті кожного ця зустріч була неминуча, й від того ще більш драматична. Їм дове...
