Северус з тугою спостерігав з вікна коридору Гоґвортсу, як в трансфігураційному дворі Равенну, що сиділа на лавці, обступили першокурсники. Жінка всміхалася і щось їм розповідала. Зазвичай це були якісь захопливі маловідомі історії, які так люблять діти. Фламель вважала, що маґлонароджені першокурсники потребують більшої підтримки, адже все навколо було їм чуже: їх відірвали від родини та дому, де ніхто не знав про чаклунство, і привезли сюди, в незнайоме місце. Хай навчальний рік і добігав кінця, але вони все ще діти, і їм було це потрібно.
Дружина довго не поверталася на свою посаду після звільнення. Ніч зустрічі з дементорами надломила їх життя та плани.
Професор з небажанням згадав той час.
Спати вони лягали втомленими, але щасливими. Равенна, як дитина, раділа можливості викликати патронус. Адже весь цей час їй не вистачало щасливих спогадів для закляття, а зараз... зараз і його патронус змінив форму. За ці два роки вони стали щасливими спогадами одне одного. Та й не тільки спогадами.
Нічого не віщувало біди. Ковдра накрила їх теплою важкістю, він звично обійняв її, мовчки радіючи, що може робити це під час сну. Ця радість переповнювала його щоночі, і, певно, переповнюватиме завжди. Потім сон швидко поніс їх свідомість кудись далеко. Але тільки на кілька годин.
Під ранок Северус прокинувся від того, що не відчув дружини поруч. Піднявся на ліктях і побачив фігуру, що згорблено сиділа на краю ліжка, тремтячи. Спросоння не одразу зрозумів, що сталося. Зусиллям волі запалив свічки й підвівся. Обійшов ліжко і присів навпроти жінки.
— Равенно?
Потім його погляд впав на простирадло та руки дружини. Професор нервово ковтнув слину і на секунду рвучко її обійняв.
— Я приведу лікаря. Дай мені хвилину.
Тої ночі лікар без зволікань піднявся з ліжка та відвідав їхню кімнату. Однак рятувати було нічого. Вони втратили дитину. А потім лікар додав гіркоти до і без того болючої події, сказавши, що Равенні більше не судилося мати дітей. Після жінка довго плакала, а він як міг намагався втішити її. Але що він міг? Майже нічого. Потім вона, зібравши свої речі, повернулася до своєї вежі та не виходила звідти цілий день, відкидаючи всі його спроби бути поруч. Северус зіштовхнувся з непереборною стіною, що виникла між ними. Чарівниця уникала його, ніби вони глибоко посварилися. Це робило його серцю боляче, і тільки через тиждень йому вдалося застати її біля озера. Жінка курила цигарки та спостерігала за зграєю птахів.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сонце підземель | UKR
FanfictionОповідь про трьох чоловіків, небайдужих до однієї жінки. І небайдужих по-різному: хтось пристрасно й палко кохає, хтось мовчки і всім серцем, а хтось щиро й невзаємно. В житті кожного ця зустріч була неминуча, й від того ще більш драматична. Їм дове...
