В просторому готельному номері, за письмовим столом, сиділа темноволоса жінка в елегантному чорному одязі та дописувала листа чоловікові. Розповідала, що доведеться затриматися тут довше через підступи матері, що навмисно тягнула час. Ранкові спогади гріли їй душу. В пам'яті все ще жив образ схвильованого Северуса, який турботливо проводжав її в путь та обійняв на прощання.
Вивівши останню букву, дала чорнилам підсохнути, а після — лишила відбиток своєї темно-червоної помади на вільній частині аркуша і бризнула парфумом на дорогий папір. Тонкі пальці склали листа в конверт та вручили сові, що вже сиділа на клітці.
Важко зітхнувши, Равенна провела поглядом птаху, що вилетіла у вікно, за яким відкривався вечірній Париж. Хай її дитинство не було радісним, враження про місто це не зіпсувало: їй все ще тут подобалося. Дійшовши висновку, що робити все одно нічого, а сидіти цілий день у номері не хочеться, чарівниця вирішила прогулятися вечірніми вуличками. Тому, надівши чорний крислатий капелюх, вийшла з номера.
Вже крокуючи до виходу повз ресепшн, краєм вуха почула розмову:
— В якому номері поселився постоялець із прізвищем Снейп? — питала якась жінка років тридцяти, а, може, трохи більше.
Равенна одразу ж змінила траєкторію руку й опинилася поруч з незнайомкою.
— В номері тринадцять нуль дев'ять, — відповіла спокійно.
Жінка озирнулася, і чарівниця змогла як слід її розгледіти. Доволі симпатична, зі світло-каштановим волоссям зібраним у низький пучок, і того ж кольору очима.
Равенна вирішила, що це посильний Вікторії, і не стала будувати здогадок.
— О, дякую вам, — всміхнулася незнайомка.
— Ходімо зі мною. Певно, нам треба поговорити, — чарівниця жестом покликала її за собою та вийшла на вулицю.
Зовсім скоро, ближче до перехрестя, її наздогнали та порівнялися з нею у неквапливому кроці.
— А звідки вам відомий номер? — розгублено спитала жінка.
— Я живу в ньому, — спокійно відповіла чорноволоса та, на секунду зупинившись, зустрілась з нею поглядом. — Мене звати Равенна Снейп, кому, як не вам, про це знати.
— Ліліка Амбруель, — простягнула у вітанні долоню, яку одразу ж потиснули. Вона всміхнулася. — А ви, мабуть, сестра Северуса? Ви схожі. Він вже кілька тижнів не відповідає на мої листи та понад місяць не заїжджає в гості, а ми з ним дуже близькі. Передайте йому, що я сумую та з нетерпінням чекаю нової зустрічі.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сонце підземель | UKR
FanfictionОповідь про трьох чоловіків, небайдужих до однієї жінки. І небайдужих по-різному: хтось пристрасно й палко кохає, хтось мовчки і всім серцем, а хтось щиро й невзаємно. В житті кожного ця зустріч була неминуча, й від того ще більш драматична. Їм дове...
