Декілька днів пройшли тихо та переважно мирно. Равенна уникала зустрічей з Амбридж, чим невимовно радувала Северуса. Після тієї нічної прогулянки вони зайшли до нього випити чаю і зігрітися, і сталося дещо, чого вони обидва зовсім не чекали. Дівчина, розмістившись у своєму улюбленому кріслі біля каміну, втомлено пила чай і вдивлялась у вогонь. Професор робив те ж саме. Вони довго розмовляли про дуже важливі речі і про звичайнісінькі дрібниці. Він зізнався, що йому соромно за той випадок, коли відьма відкрила йому свої спогади, а він, ніяк не відреагувавши, пішов.
— Я бачив, наскільки складно тобі це далося. І це багато для мене значило. Але я хотів вберегти тебе від себе.
— Якби я хотіла, я би і сама себе вберегла, Северусе, — ледь усміхнулась вона.
На її блискучому чорному волоссі відбивалося полум'я з каміну, роблячи жінку ще більш чарівною в очах чаклуна.
— Я пізно це зрозумів, — знизав плечима він.
— Не пізно, якщо ми зараз тут.
Дівчина скинула свою накидку: в приміщенні було тепло, а коло вогню — взагалі жарко. Подивилась на чоловіка.
— Не хочеш хоча б розстібнути свій сюртук? Бачу під ним білу сорочку, і я не проти на неї подивитися.
Чоловік кілька секунд вагався. Йому було ніяково, незрозуміло від чого. Помітивши це, Рав опинилася поруч і розстібнула кілька перших ґудзиків від шиї, розв'язуючи заразом і чорну хустку, що підв'язувала білий комір. Відчула, як чарівник затаїв подих, мов боявся завадити їй чи злякати зітханням. Зустрілася поглядом. Усміхнулась, потягнулась до наступного ґудзика, і професор накрив її руки долонею.
— Достатньо, — ледь чутно промовив він.
— Тобі жарко, — м'яко сказала, мов оксамитом по слуху.
— Я легко це стерплю.
— Не все треба терпіти, — все ж розстібнула ще кілька ґудзиків, повз несильний спротив, і знов зазирнула в очі.
— Іноді — варто, — пригладив її кучеряве волосся на маківці, трохи схиливши голову, аби поцілувати у лоб, але в останній момент Фламель підняла голову і їх губи зіткнулися.
Чоловік піддався на провокацію крізь зламані принципи, що сковували його вже майже два десятки років, і відповів взаємністю, саджаючи жінку собі на коліна і міцно пригортаючи її. Після тих кількох секунд, коли їхній поцілунок перервався, вони ще довго сиділи так. Мовчки. Лише дрова потріскували, охоплені полум'ям у каміні. Час втратив лік. Можливо, Северус задрімав чи поринув глибоко в думки, але коли він підняв погляд на годинник, була вже опівніч.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сонце підземель | UKR
FanficОповідь про трьох чоловіків, небайдужих до однієї жінки. І небайдужих по-різному: хтось пристрасно й палко кохає, хтось мовчки і всім серцем, а хтось щиро й невзаємно. В житті кожного ця зустріч була неминуча, й від того ще більш драматична. Їм дове...
