В просторій кімнаті Бобатона невисока чорноволоса жінка ніяк не знаходила собі місця. Вона нервово ходила зі сторони в сторону, відображаючись в великому дзеркалі на стіні. Іноді затримувалася коло нього і довго вдивлялася. Така ж, як раніше. Після народження сина жінка швидко повернулась у форму, не без дій чарівних відварів та рухомого життя. Але ще, певно, повпливала наявність кольє з філософського каменя, адже з того дня, як те з'явилося у них вдома, ані Северус, ані Равенна не постаріли ні на день. З відображення на неї дивилася все та ж молода дівчина, яку професор колись помилково прийняв за студентку. Але зараз радості в цьому було небагато. Час від часу чарівниця переводила погляд на вікно, за яким у вечірньому саду Моніка гуляла з Северусом молодшим. Няня, бачачи, наскільки тривожна його матір, сказала, що хлопчику краще побути з нею, і Равенна не могла не погодитися. Однак щойно жінка з малюком покинули кімнату, чарівниці перестало бути на що відволікатися, і погані думки посиленим потоком полізли у голову. Згадався і той дурний сон про смерть чоловіка на човниковій пристані і їхнє важке прощання. Снейп якнайшвидше гнав їх під захист мадам Максім. Просив якнайкраще сховатися. Квапився розлучитися, хоча і всім серцем цього не хотів. Він – гарна людина, і не заслужив такої долі.
У двері постукали, і жінка, зупинивши свій нервовий крок на середині кімнати, відповіла:
— Заходьте.
Стулка відчинилася, і в приміщення увійшла директорка цієї школи чаклунства.
— Равенно, дівчинко моя, на тебе боляче дивитися, — зітхнула гостя. — Твоє хвилювання відчувається через зачинені двері.
— Настільки помітно? — всміхається безрадісно.
— Варто хоча б глянути на твої руки, — француженка підходить до дівчини та бере її долоні, що сильно тремтіли, в свої.
— Я боюся найгіршого, Олімпіє. Там буде битва, а сили ой які не рівні. І, що гірше, боротимуться діти. І мій чоловік... я майже впевнена, що сьогодні стану вдовою.
— Впевненість це похвально, але не в цьому випадку, — зітхає і за руку відводить молодшу присісти на диван. — Він віддав під мій захист найцінніше, що мав, і я клянуся, що з вами все буде гаразд. Думай про сина, про цього чудесного хлопчика, якого я люблю, мов рідного онука. На жаль, це все, що я можу зробити та сказати.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сонце підземель | UKR
FanfictionОповідь про трьох чоловіків, небайдужих до однієї жінки. І небайдужих по-різному: хтось пристрасно й палко кохає, хтось мовчки і всім серцем, а хтось щиро й невзаємно. В житті кожного ця зустріч була неминуча, й від того ще більш драматична. Їм дове...
