Холод та біль сковували його тіло. Руки професора німіли від вузлів на зап'ястях. Кожен вдих відлунював болем у ребрах. Довге чорне волосся злиплося від крові та падало на очі. Навколо темрява, хвилина перепочинку від катувань. Чи то в голові, чи то звідкись із темряви, він чітко чує колискову, що співала йому мати, коли той був ще зовсім маленьким. І він готовий був поклястися, що це був її голос. Але це тільки наводило жаху: Ейлін Принц давно мертва і не може наспівувати побитому йому в цьому холодному підвалі.
— Круціо, — відзивається знайомий чоловічий голос, і Северус хрипло кричить, намагаючись боротися з відчуттями.
— Скоро відпущу тебе, — з тіні виходить Луціус, постукуючи тростиною об бетонну підлогу.
І зіллєвар напружується, вже знаючи, що зараз ця тростина чисельну кількість разів опуститься на його тіло.
Так і сталося. Але чоловік вже не кричав, тільки мовчки приймав удари.
Перед його носом весь час з'являлася фотографія дружини, ледь забризкана кров'ю.
— Пам'ятаєш цю жінку? — вищирився Мелфой, даючи йому ляпаси, а потім стискаючи пальці на горлі.
— Це моя дружина, — хрипить Северус.
— Назви її ім'я! — вимагає, сильніше стискаючи хватку.
— Равенна... Равенна... — ледь чутно виривається зі здавленого горла.
***
Северус прокинувся, розплющив очі та переконався, що лежить у своєму ліжку у Гоґвортсі. Однак поворухнутися не міг, як і вимовити хоч слово. Щось все ще стискало йому горло, мов бачення зі сну втілилося в реальність. Все ще чітко чулася материнська колискова. Серце шалено билося в грудях. Жахливо холодно. Тіло паралізоване, дихати з кожною миттю все складніше, мов на груди сів велетень, намагаючись задушити чоловіка остаточно.
— Ра...ве.. — хрипить ледь чутно з останніх сил та повітря в легенях.
За мить загорілися десятки свічок і задуха зникла. До тіла повернулася рухомість. Навколо знову тиша. Над ним схилилася стурбована дружина.
— Що сталося? — питає, прибираючи його чорні пасма з вкритого холодним потом обличчя.
Северус, не відповівши, сів на ліжку. В пам'яті все ще були свіжими образи зі сну. Чарівник свердлив поглядом підлогу, абсолютно мовчазний після пережитого жаху. Невже совість вирішила покарати його?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Сонце підземель | UKR
FanfictionОповідь про трьох чоловіків, небайдужих до однієї жінки. І небайдужих по-різному: хтось пристрасно й палко кохає, хтось мовчки і всім серцем, а хтось щиро й невзаємно. В житті кожного ця зустріч була неминуча, й від того ще більш драматична. Їм дове...
