Тінь Імператриці

Пролог

-Чи могла б стати моєю дочкою?

Я не повинна була стискати цю руку. Навіть Імператор не міг поводитися з ним необдумано: прем'єр-міністр імперії, Величний Герцог Фрідріх. Проблема в тому, що я не могла встояти перед його проханням.

Я була здивована, коли дізналася, що я єдина, хто в змозі замінити Принцесу Вероніку, яка померла від лихоманки.

Якби я тоді відмовилася, то могла б уникнути такої жалюгідної смерті. В кінці кінців, це виглядало смішно. Який сенс бути на вершині суспільства, викликати заздрість молодих жінок та отримувати залицяння від чоловіків? Яка користь від прикрашених суконь і ювелірних виробів, зроблених найвідомішими ремісниками? Який сенс бути Першою Імператрицею?

Принцеса Вероніка, яку я вважала мертвою, була абсолютно жива і здорова. Тепер, коли вона повернулася, моє існування в цьому світі було непотрібним.

-Ви... збиралися зробити це з самого початку.

Кожного разу, коли я намагалася виплюнути слова, метал, що застряг у моєму животі, хитався. Мої внутрощі перекрутило, кров стікала із зім'ятої, скривавленої сукні на підлогу.

-Не ображайся на мене. Я тільки простягнув руку, а ти її стиснула.

Величний Герцог Фрідріх відповів глузливо. Подумки, я розсміялася від того, як він хитро звинуватив мене. Стоячи поруч з ним, Вероніка, продовжила говорити.

-Ми довго працювали над цим планом. Через це мені довелося прикинутися мертвою, з'явилася потреба в заміні. У тебе вийшло досить добре.

Я підняла голову й подивилася на Вероніку.

Ох! Ніби в дзеркало дивлюся, як же ми схожі. Печаль застелила мені очі. Коли я перестану дихати, вона, ніби нічого не сталося, займе моє місце. Статус імператриці, стосунки між Його Величністю і мною, новонароджений син, який, напевно, буде називати Вероніку ,,матір'ю''.

Ні, я впевнена, що так і буде. Це було так несправедливо. Мої сльози ринули від гніву.

-Ти плачеш? Не треба надто сумувати. Я більш милосердна, ніж здається. Аби подякувати за всю тяжку роботу, я дещо зроблю для тебе.

Вероніка поманила пальцем, і лицар позаду неї подав немовля, загорнуте в шовк. Вона показала обличчя сплячої дитини, неначе намагалася бути щедрою.

-Дитино, попрощайся з мамою. Вона скоро помре.

-.....!

Вероніка підняла руку вже заплаканої дитини й помахала нею. Вона виглядала жорстокішою за диявола.

-Й-Йен!

Я поповзла до Вероніки, зі скаженою боротьбою. Метал, причиняв неймовірний біль, але я не могла зупинитися. Світло моїх очей, синочок... Йен лежав у неї на руках, це зводило мене з розуму.

-Не старайся занадто сильно. Я поки не знаю, що робити з цією дитиною. Спершу, почую, як він називає мене ,,мамо'', побачу його милі вчинки. До того часу я, можливо, народжу дитину від Його Величності, чи не так? Тоді ви будете в змозі зустрітися.

-Ти... ти диявол!

Мої руки й губи тремтіли від злості.

-Ти занадто зволікаєш, Вероніко.

-О, я втратила відчуття часу через розваги... Ходімо.

Герцог Фрідріх глянув на мене й холодно відвернувся. Вероніка була позаду нього.

-Не можу попрощатися, бо, навіть, не знаю твого справжнього імені. Але я дещо скажу. Ти добре впоралася, фальшива Вероніко.

Дивлячись на спину Принцеси, я простягнула руку так сильно, як могла. Мій відчай не давав мені здатися, хоча я знала, що це кінець.

-С-Синочок...

Проте моє тіло втратило надто багато крові.

Гуркіт...

Мої руки ослабли. Віддалена спина Вероніки була останньою, що я пам'ятала.