Тінь Імператриці

Частина 20.

-Ви хочете, аби я пробачив вам?

-Прошу Пане, вибачте нам.

-Повторюйте за мною. Мій дядько – ще той сучий син.

-Що? В-ваш дядько сучий син?

Покоївки не були в стані невизначеності. Коли він сказав, що пробачить їм, просто зробили те, що було сказано, не знаючи чому. Чоловік хлопнув в долоні із задоволеною посмішкою.

-Це чудово. Останнім часом службовці вчаться дуже швидко. Йдіть.

-Дякуємо!

Жінки поспішали піти, відчуваючи полегшення від того, що їм вдалося врятуватися.

-О! Ви ж не знаєте, хто мій дядько?

-Так?

Служниці зупинилися та озирнулися. Чоловік лукаво посміхнувся та заговорив тоненьким голосом, але досить чітко, аби вони могли зрозуміти.

-Мій дядько – власник цього маєтку, ви прокляли свого господаря. Ось так. Цей сучий син. Ви ж з цим впораєтесь?

-…!

Обличчя покоївок стали блідими, неначе чистий папірець. Це тому, що єдиним господарем був Величний Герцог Фрідріх.

-Ще побачимось.

Чоловік, який насолоджувався реакцією скорботних жінок, пройшов через зал, розмахуючи руками. Він, якому план маєтку здавався його власним, зупинився біля дверей, оброблених першокласним мармуром.

Саме тоді, коли чоловік вже збирався відкрити двері, проігнорувавши лицаря, що охороняв вхід, неначе залізний щит, прозвучали слова.

-Даруйте, Ви не можете увійти. Будь ласка, спочатку назвіть себе.

Лицар, Гурельбард, перегородив чоловікові шлях та ввічливо зажадав відповіді. Звичайно, це була розвинута практика, але людина, здавалося, не бажала слідувати процедурі.

-Я? Тобі не слід говорити зі мною так недбало.

-Я повторю ще раз. По-перше, Ви…

Слова Гурельбарда більше не лунали. Його голова відкинулася назад, коли отримав удар кулаком в обличчя від людини, яка кинулася на нього, аби застати зненацька. Чоловік посміхнувся, дивлячись на Гурельбарда, щока якого почервоніла та розпухла.

-Навіщо ти провокуєш мене на бійку?

В цей момент чоловік схопився за дверну ручку та як раз відчиняв двері.