Частина 6.

40 8 0
                                    

-Як я можу відпустити тебе? Як я можу?

У Баронеси Чесани горіло серце від думки, що має відпусти ще таку молоду Олену.

-Мамо…

Те саме відчуття було у Олени. Побачивши сумну маму, вона захотіла провести з нею, хоча б, один день.

‘’Я не тремтітиму. Я готувалася до цього, так?’’

Та попри своїх думок, Олена сильно стиснула зуби. Вона не хотіла показувати емоції, коли Лібрік не зводила з неї очей. Була ймовірність, що це могло викликати підозру. Наразі було краще вдавати, що виходу більше нема.

-…Я піду з тобою, але натомість…

Вона не мала наміру просто так піти. У ту ж мить швидко вимовились слова.

-Дозволь мені провести три години з родиною. Ні, буде досить і дві години. Благаю.

Лібрік, яка постукувала пальцями по столу, прийняла рішення.

-Я дам вам дві години. Не більше.

-Дякую. Цього вистачить.

Як тільки Лібрік пішла на компроміс, покинувши будинок; сказала, що повернеться. Серед трьох членів родини запанувала дивна тиша. Знаючи, що залишилось мало часу, ніхто не розумів, з чого почати прощання.

-Коли моя дівчинка виросла такою дорослою…

Чесана, ледве вимовляючи слова, торкнулася Олениної щоки. Її почервонілі очі, ніби попереджали, що в будь-яку мить поллються сльози. Голос Барона Фредеріка, який намагався зберегти суровість, злегка тремтів.

-Не хвилюйся за нас, просто бережи себе. Зрозуміла?

-Мамо,тату…

Олена зціпила зуби в цю ж мить. Не можна бути слабкою, але втриматися від сліз - важка задача. Ці години були, як золото. Якщо змарнує цей час даремно, назавжди втратить свій шанс.

-Тепер слухайте, що я скажу.

Голос Олени був сповнений твердості.

-Ви маєте піти, поки Лібрік не повернулася.

На прохання поспішно піти, подружжя кліпала очима з нерозумінням.

-Йти? Куди?

-Ми ж вирішили їй довіритися. Чому ти зараз сумніваєшся?

Слова Олени дуже збентежили пару. Як вона і очікувала, переконати їх буде не легко. Олена поступилася своєму нетерпінню і спокійно продовжила їх переконувати.

Тінь Імператриці Where stories live. Discover now