Вороже Серце (1)

Оце так турбота

Манджиро знову посадив шатенку на байк.

—Говори адресу, до дому тебе відвезу —Манджиро теж сів на байк.

—Ага, буду я тобі все говорити — скептично відповіла дівчина.

—Гаразд, я всеодно знаю де твоя квартира — різко почалось те гуркотіння двигуна.

—Звідки?! — почувся ледь чутний голос зеленоокої.

—Я за тобою прослідкував ще в нашу першу зустріч — дівчина знову обійняла торс хлопця, адже той рушив.

Від тієї лікарні все ж довго їхати, але хлопцю було байдуже, він просто хотів потурбуватись про дівчину.
Було темно, але фари освітлювали дорогу, так само як і ліхтарі та тисячі зірок на небі.
Вони їхали мовчки, авжеш, що їм не хотілося обговорювати ту бійку.
Здавалося, що вони посварились, адже ця могильна тиша не давала спокою.

***

Та от, вони врешті доїхали до тих квартир. Це була 3-ри поверхова будівля, з вікон якої можна було дивитись на сусідні будинки та вулиці. Врешті гудіння двигуна припинилося, Білявчик припаркував свій байк.

—Якщо я не помиляюся, то ти живеш на 2-му поверсі? — хлопець зістрибнув зі свого транспорту.

—Реально слідкував? — дівчина хотіла ще щось додати, проте не змогла від несподіванки.

Майкі підхопив її на руки і йшов до сходинок.

—А тобі не важко? — дівчина не мала вибору і обійняла його шию, після чого притислась обличчям до його виллиць.

—Зовісім ні, ти ще й легка наче пір'їнка, я серйозно, ти хоч щось їси?

—Та ніби їм, а ти взагалі коротун, як з харчуванням?

—Кх, в мене все так як і в тебе, хоча ти ж навіть нижча за мене — вони піднімались сходинками, що вели врешті на 2-й поверх.

—Всього-навсього на 2 сантиметри, дуже велика різниця — іронічно промовила зеленоока.

Врешті виднілися двері з золотистим числом «15», це була квартира шатенки. Дівчина дістала ключі з кишені та відімкнула її. Ага, вона все-ще була на руках білявчика.

—Правша і важливі речі носиш у лівій кишені, я думав, що один такий

—Як бачиш ні, а і відпусти мене вже — двері в квартиру зачинились.

—Твоя спальня де?

—2-гі двері з права — юна леді вказала на двері.