Данило
Не кожен день я хочу трохи опустити вікно в машині. І як же добре, що саме сьогодні я надумав це зробити. Інакше бідну жінку, яка верещала чи не на всю вулицю, розпластали би тут і зараз.
Та яким був мій шок, коли я побачив на землі саме Аліну. Її зелені очі виглядали наляканими, а світле пшеничне волосся розпустилось і лізло їй на обличчя.
—Аліна? О боже...
—Даниле, як ти тут опи...
—Нема часу. В салон, бігом!
Я допоміг їй якомога швидше встати, і вона попленталась до автомобіля.
—ГЕЙ, ТИ!
Бляха. Скільки їх тут?
Я обернувся і побачив тінь. Потім другу. Оглянувся ретельніше.
Двоє.
—Якого біса?! — вигукнув той, що був ближче до мене. У світлі фар я побачив шрам над його бровою. Він встав на ноги і попрямував в мою сторону.
Та я не збирався ось так стояти і просто дивитись.
Він образив дівчину.
Він хотів познущатись над нею.
Він та його напарник.
Руки повільно стислися в кулаки.
—Ти якого лисого тут нам все псуєш?
—Якого лисого ти насмілився підняти руку на дівчину, чахлику?
—Хто? Та ти найсміливіший?
Він замахнувся.
І відсахнувся назад, коли я вмазав йому в скроню.
—Ти, бляха...
Хляп!
Хлопець замовк і знову відсахнувся назад. Цього разу я дав йому ляпаса.
—Достатньо?
Він відстав від мене, та потім я помітив, як його напарник зі скаженною швидкістю летів в мою сторону. Я увернувся від його атаки, після чого повторив все те, що зробив із першим.
—Бачу, що недостатньо. Для обох.
Після цих слів я повільно нахилився, аби бачити очі обох. Вони навіть не намагалися встати, із ненавистю і зацікавленістю дивились на мене.
Мій голос став крижаним, взяв найменший рівень гучності. Майже пошепки і крізь зуби від гніву я промовив:
ВИ ЧИТАЄТЕ
Хімія наших життів
RomanceАліна: Я зв'язалася не з тою людиною і винна йому немало грошей. В момент, коли все мало скінчитись, я знову маю шукати нову суму. Мене переслідують його люди. Вдень вони не лякають, та вночі емоції дають собі свободу у вигляді нічних кошмарів.Та ос...
