40. Я не тримаю зла. Я просто хочу, щоб все було добре

4 2 0
                                    

Данило

Я повернувся в квартиру і прослідкував поглядом за авто, куди запхали Аліну.

Пізно.

Машина завернула за ріг дальнього будинку і зникла з очей. Мені похололо набагато сильніше.

Що робити...

Куди вони їдуть...

Де вони...

Це Євгенові люди?

Лист... він надіслав їй лист...

З погрозами...

«Пробач мені, Аліно». Після цієї думки я поліз в її кімнату і першим ділом зазирнув у тумбочку коло ліжка. Це її найзаповітніше місце, де зберігаються всі цяцьки. І там знайшлись зіжмакані папірці, які насправді були непідписаним листом та розірваним конвертом. Я пробігся очима по змісту.

Огидний мудак.

Це він її викрав.

Точно він...

Як його знайти? Як її врятувати...

Я підстрибнув: у двері подзвонили. Бетті голосно нявкнула.

—Це хтось поганий, Бетті?

Не чекаючи наступного «няв», я підійшов до дверей і обережно зиркнув у вічко. І побачене застало мене зненацька.

Я відчинив двері.

—Ти що тут забув?!

Через тонку лінзу на мене витріщались налякані Тимурові карі очі.

—А що забули тут ці придурки?! Куди вони Аліну повезли?!

—Я не знаю! Що ти бачив?

Мій брат зайшов у квартиру.

—Я прийшов до друга. Він так само живе на Сосновому. В сусідньому підʼїзді від вашого.

—Руслан переїхав?

—Я теж в шоці. Думав завітати, побачив Аліну і хотів привітатись, але тут вилітають ці дебіли і... я злякався і сховався в найближчих кущах!

—Коли ти став так смачно сваритись?

—Відразу, як ти мене навчив виражати емоції. Є ідеї, як її шукати?

Я замислився на кілька секунд. Наскільки логічно буде подзвонити їй на телефон? Хіба що... якщо можна буде відстежити її за номером телефону. Я поділився своєю думкою з Тимуром, він сказав, що спробує провернути це, але йому треба для цього ноутбук.

Хімія наших життівWhere stories live. Discover now