Хімія наших життів

1. Передчуття не найкращі. Ненавиджу таке

Аліна

—Я вражений, як сильно Вам подобаються вироби своїми руками. — Молодий чоловік наближається ззаду. Я повертаю голову, але він вже торкається моєї спини своєю грубою рукою. Я не проти. Всю вечірку на нього задивлялася. Може, час познайомитись ближче? Ми на балконі, нас ніхто не бачить.

—Дякую за приємні слова... — затинаюсь, бо не знаю його імені. Він граційно бере мою долоню і цілує її своїми потрісканими губами.

—Євген. Євген Сокіл. А Ви Аліна, чи не так? Дочка Назара Станевського?

Киваю.

—Старша дочка. Нас двоє.

—Але тільки Ви прийшли сюди зі своїм батьком. Сподіваєтеся завести тут друзів?

Тихенько сміюся, ховаючи рукою усміхнені губи.

—Радше корисні знайомства.

—Непогана справа. Враховуючи те, що Ви збираєтеся розвивати власний магазин крафту та хендмейд. Хоч і в не дуже великому місті, та тим не менш.

Ми стоїмо в тиші. За нами гуде юрба.

—Знаєте, я задивлявся на Вас цього вечора. І мені це сподобалось.

В цей момент Євген бере мене за талію, втискає в стіну і сильно хапає моє волосся на потилиці. Це змушує мене зойкнути. Він прибиває мене до стіни і піднімає поділ моєї сукні. Прямо до талії. Тіло завмерло. Зарадити я не можу. Він занадто сильний. Мені не вдасться...

—Кричи.

І я закричала. Згодом відчула його всередині мене. Боляче.

—Кричи!

Знову кричу. 

А потім...

Потім моє тіло мішком повалилося донизу, прямісінько на білий пухнастий килим. Приземлення вийшло наполовину мʼяким, наполовину болючим. Тепер в мене нило плече.

Але якби ж тільки це. Чергова ніч, коли Євген приходить в мої сни і робить їх кошмарами. Спершу бачу спокійні картини із мого минулого за його участі, а потім він починає робити зі мною всі найможливіші жахливі речі.

Але сьогодні нарешті все закінчиться. Я віддам йому гроші і ми розбіжимося геть. Ночі знову стануть тихими і спокійними.

Я знову спатиму в своєму теплому ліжку і не почуватимусь у небезпеці та не бачитиму темряву в своїх снах. Мені її вистачило за ці півроку.