Хімія наших життів

42. Хай йому буде по заслузі

Аліна

Мої повіки були важкими, та я їх таки розплющила. Останнє, що я памʼятала — голос Данила з мого смартфона, а потім — клапоть тканини коло рота. Мене приспали. Не знаю, скільки я проспала. Та ось я тут.

Це його робочий кабінет в його будинку.

І Євген стояв прямо переді мною, спершись на свій стіл. На його вустах майоріла гримаса злості.

Я оглянула себе. Мене привʼязали. Але... мотузки не були затягнуті достатньо сильно. Він просто хотів мене налякати? Можу запевнити, що йому це вдалося. Я справді налякана. Та тут у мене спалахнула ідея — треба непомітно потроху крутитися, аби мотузки розлізлись.

—Ти, одначе, велика ідіотка, — мовив Євген лукаво і почав наближатись до мене. Я все ще намагалась відійти від дії препарату, яким мене вирубили. Через що силует чоловіка плив у моїх очах. Та я все одно трохи покрутилась, мотузки розлізлись.

—А ти надто сміливий, щоб залякувати мого нового хлопця і ще й викрадати мене.

ШЛЯП!!!

Його рука дзвінко й гаряче вдарила по моїй щоці. Я наче протверезіла. Тепер я чітко і ясно бачила гримасу злості і навіть якогось відчаю. Порух мого тіла.

—Та ти хоч уявляєш, що буде, якщо про це дізнаються ще більше людей?!

—Батько допомагав мені. Тобі потрібні гроші від мене. Якого хріна тобі так важливо, звідки я їх взяла?

Він змовчав. Відійшов і раптом знову наблизився. Я тим часом скористалась кількома секундами і знову покрутилась на стільці.

—Ти все одно порушила угоду. Розповіла людині про свій борг. Хто ще знає?

—Ти інколи буваєш такий великий ідіот. Тебе це цікавить тільки зараз?

Знов мені прилетів ляпас.

—Про борг — тільки батько. Ну і ти вирішив якогось лисого ще й Данилові розповісти. Сам. А про наші стосунки — всі мої найближчі. Або радше не стосунки. Жалюгідну пародію на них.

—Заткнися...

Євген процідив це єдине слово крізь зуби настільки жорстко, що здавалось, мої вуха зараз почнуть кровоточити.

—Чого ж... я тебе цікавила виключно для сексу. Чи не так?

Чоловік єхидно всміхнувся.