Хімія наших життів

2. Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову

Аліна

Я швидко долетіла на автобус, аби дістатись місця зустрічі. За півтори години я вже стояла перед великим парфумерним магазином. Найбільшим в Києві. Так моторошно заходити туди. Тепер мене лякало все: саме місце, його господар.

Я увійшла всередину і повідомила про свій візит до Євгена дівчині на вході. Вона швидко звірила щось в смартфоні, потім вказала рукою собі за спину. Я побачила ліфт і двох молодих людей в костюмах. По тілу раптом пробігли мурахи, а ноги наче приросли до землі. Ці двоє — ті самі хлопці, які переслідували мене щонайменше раз на тиждень за ці півроку, що я збирала гроші. Як вони мене лякали однією своєю присутністю.

—Я бачу, як Ви дивитесь на них, але Євген Станіславович особисто попросив їх зустріти Вас та привести до нього. Я лише виконую розпорядження.

Я кивнула.

Тут усі виконують його розпорядження.

Тут всі роблять так, як того хоче він:

«—Ти прийшла просто так чи в тебе щось важливе?

Питання звучить до біса грубо. Я стою, наче вкопана і не маю що сказати.

—Ти ж сам попросив мене приїхати. Сказав, тобі потрібна компанія.

—А тепер не потрібна. Мені додалася купа справ, тому усамітнитись не вийде.

Всередині мене збирається гнів та біль.

—Ти зірвав мене з роботи, і я протряслася півтори години в маршрутці, аби доїхати до тебе! Може годі? Я не іграшка, щоби так нахабно мною користуватися!

Євген різко піднімається з-за столу і швидкою ходою наближається до мене. Він підходить впритул, хапає мене за руку і зазирає мені у вічі, якщо не в саму душу. Між нашими очима всього лише кілька сантиметрів, але вони ріжуть мене зсередини і лякають.

—Слухай, мені нестерпні люди, які не слухають моїх вказівок і які підвищують на мене голос! — Він вимовив ці слова і сам почав галасувати. — І щодо іграшки — ти справді весь цей час вважала, що я реально до тебе щось відчуваю?! Якщо так, тоді вітаю! Я роззув тобі очі.

Я тихо роблю крок назад. Євген досі тримає мою руку, стає лячно. А сльози повільно навертаються на очі. Ніхто, окрім моєї матері, не наважувався підняти на мене голос. Почуваюся приниженою.